Барвисту низку
передсмертних снів,
як намисто
з коралів,
перебирає
напрОвесні
посірілий
зболений сніг.
Ці кольорові сни,
невагомі, неспішні --
втІшні
воскрешають
перед зором душі
внутрішнім
його колишнє.
Бринять урочисто
чисто
струмки проснулі
у назабутні
часи й епохи
його минулі,
а водночас
в незабутні
часи й епохи
його майбутні.
Летять, як метелики,
ряхтять крильми
прозорі, живі,
об*ємні,
багатомірні картини:
-- Ми
твої минулі й майбутні
спогади-сни-
пам*яття.
Ми
твої минуло-майбутні
пори життя,
у часовому просторі --
нероздільно єдині.
...погойдується,
переливається,
міниться,
виблискує і сія
наднебесна
надзоряна тиша.
Там
вита
безтілесний сніг,
а достеменно -- Ідея
снігу...
у Ідеї Снігу
там --
зовсім інше ім*я:
потаємне, істинне,
те, що в Книгу
Життя
скрупульозний
ангел Буття
скрипучим пером,
у бузинове чорнило
вмоченим,
дрібним
виразним почерком,
акуратно впише.
В безкінечних полях
Знання,
в лоні Світла,
що од Початків
не знало тіні,
Ідея Снігу,
що носить там
зовсім інше ім*я,
розсипана
на
міріади
самосвідомих "я"
зустріла
оповіщення,
що далеко десь,
на планеті Земля
(яка також має
в понадзорянім просторі
справжнє ім*я),
невдовзі
настане пора
морозів.
Міріади
безтілесних сніжних "я"
у своїм невагомім,
позачАсовім,
вільнім леті
усвідомили враз
тривогу
оречевлених
форм життя
на далекій,
загубленій
у глибинах
однієї
з пограничних галактик,
невеличкій планеті.
І сповнились співчуття
до відмінної,
примітивної може,
форми життя,
ув*язненої в залежне
від тепла і холоду тіло,
і, обтяжені вузами
набутого поняття,
у ту ж мить,
на якийсь
незначний мікрон,
взяли й обважніли.
І покинули
лоно Істини
з тієї причини,
полинули
в оречевлені виміри,
поринаючи
з кожним разом
у густі й щільніючі
світовІ площини.
Опустилися
до міжзоряного ефіру,
позаплутувались
у шовкОвому прядиві
променистих світил
і серед терніїв
цього
загущеного виміру
набули першої подоби
фізичних тіл:
покИ що прозорих
і невагомих майже,
як зоряний попіл
і пил.
І шляхетна турбота
вразливим життям
на твердІй
невідомій планеті
спрямувала
сніговІ "я"
у їхнім стрімкім,
наразі
майже оречевленім леті,
і о скорій порі
досягли сніговІ "я"
початку своєї
фізичної ери --
з призначенням
порятунку життя
на блакитній планеті Земля
опустились вони
у верхні шари
планетної атмосфери.
Майстер форми,
Володар пропорцій,
Творець розмаїту
речовинного світу,
Різьб*яр
об*ємних зображень,
натхненний
штИвністю сніговИх "я",
не стримував
лету фантазій
і в творчій насназі
викристалізував
для них
геометрично довершені
неповторні тіла --
прозірчасті білі шати:
по суті кристали,
а з виду -- пухнаті,
на дотик холодні,
а здатні
від холоду захищати...
І ввійшло
в кожну окрему
леткУ сніжину
кожне окреме
самосвідоме
сніговЕ "я"
і в ту ж мить
єдину
чиста Ідея
снігу
одділилася,
як золотосЯйний язик
полум*я,
безтілесного,
несприйнятного
оречевленим поглядом,
і невречевлений цей
полум*яний язик
сяйнув, як блискавка,
і в лоні Світла
одвічного
безслідно зник.
А сніжинки білі
до поверхні планети
завією,завірюхою,
хурделицею
пристрасною
задумливо полетіли
і білим килимом,
пухким і теплим,
від морозів пагубних
турботливо
Землю вкрили.
ПообмОщували,
пообтулЯли
до кращого майбуття
кожну галуздочку,
корінчика кожного
теплозалежного
земного життя.
Люди ж
поховалися
в теплі хати,
і завдячні снігові,
що й наступного року
їм буде що їсти
і чим
дихати.
Усю зиму лежав
теплою ковдрою,
лебединим пухом
на землі
сніг,
а тепер,
в березні,
на початку весни,
місію обрану
завершИвши,
неспішно гортає
передсмертні свої
кольорові сни.
І біжать струмки
талі,
веселі і каламутні,
у озера й ріки --
відкриті портали
в минуле його майбутнє.
Невдовзі
сонячні промені
з поверхонь
водних дзеркал,
як з долонь
розгорнутих,
відкриють
для невмирущих
сніговИх "я"
у надзоряний світ
до часу приховані
невидимі двері,
і парою невагомою
відірвуться
вони від Землі
і здіймуться
у верхні шари
планетної атмосфери:
живі і сутні,
полинуть радісно
стежками знайомими
у нескінченне
минуле своє майбутнє.
І о слушній порі
самосвідомі
сніговІ "я"
знову стануть
Ідеєю снігу,
що в надзорянім
просторі
носить
справжнє
своє ім*я,
занесене ангелом
у скрижалі
Вічної Книги.
...то так і ми:
хоч звемося тут людьми,
та в лоні Всевишнього
маємо інше,
справжнє своє ім*я,
і світитися ізсередини
в сутінках пограниччя --
наша самосвідома
добровільна
благословенна Богом
місія.
*(неорганічна хімія -- див.
має форму сніжинок
молекурярна структура
твердОї земної води).
|