|
|
В розділі матеріялів: 21
Показано матеріялів: 1-20 |
Сторінки: 1 2 » |
|
Стародавній лікувальний і символічний відвар жіночності -- м"ята, меліса та материнка. Нині його користь доведено науково, а колись ці трави, зварені на джерельній вранішній воді, вважалися символами вічності, краси, ніжності, спокою та жіночності загалом.
|
|
Малесенька рожева валентинка,
Чарівне сонце, ніжне і просте.
Тобі дарую серденька частинку,
Маленьке щастя... Крапелька тебе...
|
Розгулялась
метелиця,
Погубила
намисто...
Шелестіла
лебедиця
Чарівним
падолистом...
|
Шумить океан,
гнівно піниться бризом,
Кидає, мов
тріски, уламки із гір.
На кручі ж монах
стоїть у чорних ризах,
Де сім сотень
років живе монастир.
|
Посивіли очі у
волошки,
Випивши свіженький
літній «фреш».
Посиди тут, біля річки
трошки.
Серце просить... Ну а
ти ідеш...
|
Боюся темряви. Бо
у тиші,
В цій чорній тиші
я – одна.
Боюся, коли
полум’я дише
Так близько, що
стають теплі вуста.
|
Розписує слова
зима,
В багаття падають
комети.
Ще є якась
старовина
І новорічності квінтети.
|
Я танцювала вальс
із вітром,
У небо сипалась
калина.
В моїх долонях
жило літо
І білі пуп’янки шипшини...
|
Буденність і
сірість вичерпують сили.
Без стимулу вже й
непотрібне життя.
Де ж музика, щоб
знову серце ожило.
Щоб знову злетіла
на крилах душа?..
|
|
Хай скрегіт й плач стражденної землі
Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога.
Хай пом’януться дні, коли діди
Наші топтали ті важкі дороги.
|
|
І гнів, і плач. І душі в зламах
Вихор воєнних дій несе.
Лише одна молитва мами
Солдата в полі береже...
|
|
Пориви мруть й заповідають жити.
Холодний біль не згасне вже, як в сні...
Навіки-вічно знищена еліта
Лишила світ, дарований землі....
|
|
О Господи! Твої всі небеса,
І вся земля, і ми, і хліб, і душі.
Але пітьмою вкрилася земля,
Яка ніяк з країв наших не рушить...
|
|
На сонці сяє золотавий степ.
У нього трави, наче руки сина.
О як багато пожовтілих лепт
Дала за нього моя Україна!..
|
|
Засни, маленький соловейку мій.
Вже ніч іде. Вже спати квітам треба.
Нехай присниться коник чарівний,
Який летить на крилах вітру в небо...
|
|
Заблищали у хмаринках зорі
За багато неозорих миль.
Дівчина співала біля моря
В сукні, наче з темних синіх хвиль...
|
|
Сургучем щось упало намисто
Дерев’яних й колючих сердець.
Що ж, я так й не була оптимістом,
Хоч й казала... Ввірвався терпець...
|
|
Блиск полум’я привів Бруно до пам’яті.
Він ледь встиг відповзти від річки, як на берег з тріскотом впала палаюча береза.
Лісом знову прокотився грім.
На цей раз блискавка ударила в інший кінець горизонту - спалахнув сніп полум’я і зник у невідомості...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Оля
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
olga14ua
|
Дата: 27.12.2011
|
|
|
Небеса сургучем спалахнули,
Зверху синь ще голубила час.
Наче серце, яке всі забули,
Піднялося у небо ураз...
|
|
Сміється літо зоряними плесами,
Всміхається веселками й дощем.
А в серці грає чарівними веснами
Прозорий і гарячий тихий щем...
|
|
|
