Я існую в тобі...

Я існую в тобі…

Я існую в тобі та живу поміж тисячі літер,

Що віршами про тебе вселяються часто в папір,

Я кохаю свободу та схожий у чомусь на вітер,

Що літа, безтурботно існуючи десь серед гір.

Я живу від світання до ночі, від ночі до ранку,

Часом дякую Богу за совість, яку не пропив,

Я крокую вперед, бо немає шляхів до початку

І у цьому вбачаю я свій головний лейтмотив.

Я люблю вечори, в їхніх шатах так добре та звично,

Що не хочеться спати – лише рахувати зірки

Та дивитись на небо, твоє нагадавши обличчя,

Що для мене такий самий вечір ще вчора відкрив.

Я літаю у снах досить часто, а це означає,

Що не все досягнув, є до чого ще, власне, рости,

Я цілую тебе, ну а потім собі помічаю,

Що таки недарма прокладаю життєві мости.

Я такий, яким є. Яким був – залишаюсь і досі

Та мандрую містами й дорогами щастя та мрій,

Я кохаю тебе і твоє золотаве волосся

Простелилося ниткою долі на ковдрі моїй…