***** Долі вічі сліпі? Ні, то душі незрячими стали, В веремії терпінь Мрій, котрим вже не збутись, навалом, Споконвічна хандра Метастазами світ оповила, Що не день - тіні драм Розправляють над ним чорні крила.
Б'ють зневіри дощі По обличчю, навідмаш, без жалю, У схололій душі Всі джерельця надій повсихали, Тягарями провин Нас все більше схиляє додолу, Поміж тисяч стежин Не знаходимо ту, що не коле.
Кожен погляд наскрізь - Відсудомлює душу на друзки, Знову спалений міст, Двом на стежці одній надто вузько, У пустелях облуд Вже немає і крихти від істин, Де він, Вищий той Суд? Чи колись нам до нього доплисти?!
Ми живемо в надрив, Кожна думка - мандрівка у себе, Крізь холодні вітри Прориватись хоч важко - все ж треба. Хоч недолі змія, Наче зашморг, стискає нам душу, Та ми з древа життя Опадати завчасно не мусим!
У самому кінці, Де усі вже стираються грані, Проглядається ціль, До якої дійшовши, всі рани Ми загоїм колись, Доторкнувшись до вічного Світла... Прозрівай і світись! Вір - навесну наш світ знов розквітне!
|