ні, не слова, а приклади дорослих,
суспільства справжній інтерес до доль
зробити можуть і тіла, і душі рослі,
й навчити молодь, в чому їхня роль.
пуста балаканина про велике,
прекрасна демагогія чудес
молодь не змінює, не сіє ані жито, ні овес...
я не писав, що всі -негідні,
ну, от, наприклад, хоч би ви-
так пишете, мов се'стра рідна,
а мова - мов нагідка між трави.
отож бо є, що той троянди цвіт
не мав би жевріти з камінної дороги,
а мав би він буяти на ввесь світ
в саду чудесному, знімаючи тривоги.
а ружа та росте, чомусь, на каменищі,
ми кричимо: "о диво із чудес!"
небуло ратаря, щоб цвіт зростить, де слід?
і виріс цвіт між асфальтових бід?
ну, подивились всі, й пішли всі на обід,
а, завтра, пелюстки впадуть додолу-
ніхто і не згада троянди долю,
яка так рвалася на волу-
асфальт скував її життя,
та не до того- ми про юначе майбуття.
хрести здирали, куполи - додолу:
такий був час- молились обабіч,
там ангели стояли пліч-о-пліч,
а надто-вчені ті не мали й віч.
проблема не в хрестах і не в церквах:
вони були, і є, і будуть,
якщо їх потребують люди,
якщо в серцях- і людяність, і страх.
Бог дав, Він допоміг щось зрозуміти,
але, на жаль, тих звивин ще замало-
хтось любить гроші, хтось золото, хтось сало-
а от Людини у Христі не люблять-
що краще, що добріше- зразу гублять:
мовляв, будь хлопче, як усі,
бо так заведено у мирі на Русі!
багато тих багатих, а чи - мало,
то - не важливо, бо важлива єдність і повага,
а багатьох то роз'єднала брага,
або горілка, або якась "водка"...
й куди важливіші є "шмотки"-
мені так добре, то й - дарма!
у нас єдиності нема.
у кого є достатки- той не кращий,
але отак-то думає бідняк,
а, в кого є маєтки, каже, що бідняк- ледащо,
і зневажає вас ні за що,
хоча до тих же молиться ікон.
багатий - герцог, бідний - лиш слуга,
їх не єднає райдуга-дуга.
сімейні неполадки - просто від зневаги:
від заздрості, від ревнощів, брехні,
які настоюються на крутім вині,
на твердовірі недовірства й прикидання,
але роса холодна гине з рання,
і ницість вся стає відома всім,
якщо ми брешемо, то правди не просім!
колишній "хтось" стає "ніким",
бо брязкіт золота закрив і очі й вуха-
а, далі - то сім'ї розруха,
бо маєш мати, щоби бути "кимсь",
а, як не маєш - то ти лише злидар,
або недоросток, чи "би’дляк".
в кінці-кінців, любов стає туманом,
бо, як насправді, то її й нема,
і, той, хто мислився, з початку, паном,
стає то божевільним, то дурним,
бо замок й авто не стоять за ним.
а всі науки, віра і моралі
оцінюються тільки як число,
і не важливо, як гребе весло,
важливо- скільки ґрейцарів за нього,
хто його знав, хто запитав у кого,
хто дав веслу рекомендацію,
князь з Кюльна чи сам граф із Лаціо.
Іван Петришин, ААП, АА
|
у Вас 
0
