РАНКОВА КАВА
дівчина - автомат із Донкин-Донатса:
"привіт! як я можу вам допомогти?"-
а, може, вона зверталась на "ти",-
важко сказати- не можна її заставляти чекати:
велика черга.
- мені - каву і вегетаріанський ранковий згорток,
будь ласка.-
(кава, певне, як казка). - скільки з мене?
- чотири з половиною зелених.
- я ще гляну, чи вони є у мене.
ні, заплачу карткою.
- прошу! - дякую.
автомат переключився на програму
іншого клієнта,
худорлявого елемента
у дірявих штанях,
а, за ним, стояла,
якась Маня чи Леонора,
що хотіла пампушок, спечений вчора.
та- дарма! програмуюсь на автобус:
шість-двадцять одна,
номер три-
маршрут, яким їздиш ти:
наліво-направо, взад-вперед,
на північ- на південь,
на захід чи схід.
автомат-шофер,
втомлений вже й тепер,
відчиняє двері, дивиться,
чи автомат зняв з картки гроші,
такий собі- дуже хороший.
табло каже: "ЙДИ!",
я йду,
сідаю автоматично на третє крісло,
зліва чи справа-
чия це справа?
дивлюсь автоматично у вікно,
на мовчaзні будинки під номерами,
у сіро-коричневій гамі,
певне, щоб сподобатись якійсь
пишній дамі,
що сидить напроти...
- годі, поете! закрий собі рота,
бо ще пані Машка не так зрозуміє.
- а, що, вона розуміти вміє?
- так, збира зерно, як його посіє.
- та вона ж засіває словами-зернами новин.
- о! та ти такий- не один!
їдь собі автобусом, нікчемне Ніхто!
- а, ви- що шляхта, чи хто?
тихо посунуло старе авто
із номерами "ТОТО".
Іван Петришин
| 
у Вас 
0
