Зів’явші мрії, зачерствілі думи… Комок у горлі, як осиновий кілок, Смертельний біль терзає душу, Немов із терну вп’явся там вінок...
Летить життя, зламавши перепони, Спішить галопом у нові якісь світи, Вже не турбують пересуди й забобони, Що заважали власним шляхом йти…
Здавалося пора лишень радіти, Та кожним насолоджуватися днем, Бо час минув й дорослі стали діти, Але життя, чомусь, вже стало тягарем…
Чомусь і сни давно не кольорові, Минають сіро будні день за днем… А вірші часто обриваються на слові – Без романтичних та приємних тем…
Нових сюжетів не навіює реальність, Ба навіть серце, як розплавлений метал, Думки закам’янілі впали в давність, Мабуть, щоб їх ніхто уже не відшукав…
26.05.2020 #поезія_Іванна_Осос
PS: .для філологів, педагогів і т.п. - ...не варто правити граматику там, де вона не доречна...між іншим саме НЕ "зівялі" а так звані «зів'явші квіти» – це прообраз виснаження фізичного чи морального....якось так
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Глибокий алегоричний вірш про кармічну справедливість і моральне покарання. Вміло описали "бенкет долі", де людина змушена "скуштувати" наслідки своїх вчинків. Ех, якби ж вж
у Вас 
