ну, осінь. ну, то й що?
та зміна- незупинна,
й нема чого у сум впадати,
так хочуть Всесвіт й фізики закони:
нема на них зупинку-перепони-
відхід-прихід, приліт - відліт у Вирій,
мир- у війні, війна - у мирі,
розставили тенета притягання
тверді сузір'я, мовчазні,
то чом боятися мені?
дістав енергію- віддам,
на електрони розіб'ю,
щоб помолитися в Раю.
Іван Петришин
мій місяць, Світловид, щодень, собі курсує, разом з Планетою, все колами та кругом, не знаю, за що став Землі він другом, де людський рід терпить наруги заради божевілля диких мислей. о, як той перепутник ненависний! послати легінів творити смерть і руйнувати Україну вщерть... і молодий вбиває молодого, не знаючи, заради чого. а Місяць крутиться вгорі, наш свідаок всього, мовчзний. іди, застав заговорити, іди, спини молитвою, зумій! та, знаю, не слуга він мій. Іван Петришин
людина створена не для падінь у прірви, і зрада, біль й байдужість- не природа, а злість- то захист від несправедливих, які цькують других, як є нагода. від цього не міняється погода, і кращим не стає життя народу. думки і злість - не склеїний двоген, а совість- не салат із помідорів, любов- не соняшник, що соняшить на дворі, й не корабель у синьо-морі, а скривджених немає бути! спиніть насилля! нечесних зупиніть! хай лине посміх сонця з-поміж віть і пророста надія вcix століть! бo справедливість сіять, треба вміть! Ivan Petryshyn *Іван Петришин
