Моє мале - безсонько вишнеоке,
чого не спиш у пOру безлелеку?
Це не на тебе, - а на мене вроки
із тіні Долі впали - о, не легко...
Це не тебе - мене отерплокрило
у спогади піднесло незносимі.
Супроти Мекки зринула стосило
бaтьківська церква - мій Єрусалиме-
де клали молитви палкі віряни,
як духопряднo - кров"яну єдвабу
за СтрAстями Христа...втирали рани...
-А я Його розп"яти не дала би!!!
I пан Отець на мене був недобрий,
-Не смій, дидино,- то є Божий задум!
і щось мене бунтарило хоробре
- А я собі зі злом би дала раду!
А що тепер..? А нині стільки страху-
та не за себе, а за тебе, сину!
Сьогодні Бога кликала Аллахом...
то вже не я - мене наполовину.
Це не для тебе кровосхлипне сонце
освіте дня навузлені хвилини
і виверне трутизни жовтий стронцій-
для мене, чуєш, - не для тебе, сину!
Нагусли хмари, як військова рать.
Ти по- батьківськи щось уже лепечеш.
давай-но сонки-дрімоньки співать -
Ану влаштуймо в Україну втечу!
Спивай, синочку, чисте "лю- лі- лю"
із голосу мого в чужинськім краю.
Надпий оте, що я не відлюблю -
ковтни із мене...і...прости- благаю!-
за те, що ти не в рідній стороні
запричастився сяйвом сонцесходу.
Залесирую молитвами дні-
першомолочні та коріння роду.
Шовками дум ізшию береги,
що рвано розійшлися...опадає
Ярила вишня спіла до саги
ріки і долі. Синку, Бозя знає...!-
Він бачить все...! Він чує:"лю-лі-лю"
на кожному крилі до України,
що серце переправилo. Не сплю...
а ти поспи... поспи, моя дитино.
Присвята Анастасії Лісовській із Рогатина.(далі буде)
| 
та
у Вас 
1
