Не б'ється твоє серце - заіржавІло. Ти оболонка - тіло без душі. Не пам'ятає мозок, чого йому колись кортіло. І ти такий пустий - ти на межі.
Черствіє серце, не тримається життя... На стільки так багато суму вже навколо. І ти не маєш ні бажання, ані сил, Щоб посміхатися і йти до каяття.
Ти крижаний, холодний і без почуттів. Твої слова нікого не зігріють. Колись хотів допомогти комусь, Та безнадійно. Зараз так, мабуть, не вміють.
Ти як сомнамбула - пливеш по течії кудись. І думати настільки розучівся, Що принесе тебе у прірву зі сміттям колись, Та здається, шо ти б цьому не засмутився.
Коли ідеш по вулиці, то холодно не від погоди. То крижані тіла з серцями крижаними ходять. Я намагаюсь вірити й чекати лиш нагоди, Що прийде криголам. І перетворить ті серця у воду...
Гарна тема, але чомусь читається важкувато. То моє враження, п. Анно, не ображайтеся. Я б напевно зробила вірш легшим по формі, можливо з більшою кількістю катренів, але, щоб читався легше. А так як ідея дуже добра. За неї
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
