Епохи змінювались і століття, А з ними й словозмінні відкриття, Щоби могли наступні покоління Дізнатися про вибрики життя. Воно - простою мовою людини, Лилося в Божі душі, як нектар, Зростаючи у просторі щоднини, Приймаючи за власність Божий дар. А, що ми можемо самі, без Бога? Хіба що перекручувать слова, Щоб чванилась амбіція убога, Яка вона розумна й ділова. Поетом, скажем так, не величаюсь. Пишу по Божій милості слова, Де висловить задумане стараюсь, І ця стезя я знаю - не нова… Бо нею Бог веде найсміливіших Людей усіх часів і поколінь Собі загоювати рани, й іншим, Не зачепивши зболених сумлінь. Бо якість ця – одна із благородних, Ще в юності закладена була, І не приймає наговорів жодних, Як не хизує білістю смола. Та у писак свої на те причини; В когось з поезією западня, А хоче показатись важним, чинним, В словах його, лише одна бредня, А інший просто бачить себе вище Понад усі закони і права, І хоч в його творіннях вітер свище, Зате видумує нові слова. А чи слова – химери треба люду? Упорається з ними люд чи ні? Не дуже переймає це заблуду, Який горить в блаженному вогні. Тому сприймаю тільки щире слово Без всякого лукавства й закаблук, Бо чисте - проросте обов’язково! Нікому, не завдавши прикрих мук.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
