В сьогоднішню обідню пору я знов завітав до Пана Степана у Старечій Дім. Коли увійшов у кімнату, в якій Він живе, Степан спокійно лежав горілиць у ліжку і дрімав. Він не почув мого ДОБРИДЕНЬ. Щойно тоді, коли я торкнув його руки, Він проснувся, глянув на мене, протер сплячі очі, тоді я побачив усмішку на Його лиці. Я бачив, що Йому не легко було, все таки з великим трудом сів Він на ліжку, розглянувся на всі сторони і заговорив: - А, то Ви... Так і помалесеньку став і присівся до столика, який в Його кімнаті, біля якого я вже сидів. Я передав Йому «Наше Слово» і трошки солодкого тіста на посилення себе, а головне передав Йому листа, якого Емілем написала Йому Його подруга з часів сибірського заслання, Пані Іванка з Лондону. Пан Степан дуже любить солодке, хоч говорить, що за багато не повинен його їсти, бо це шкідливе на Його організм. Він в першій черзі взяв у руки листа від своєї подруги і охоче почав читати. Читав з зацікавленням, а перечитавши сказав: - є ще люди, які про мене не забувають ізгадують у листах... з черги взяв в руки «Наше Слово», і так сторінка за сторінкою почав його на скоро перевірювати. В кімнаті тихо і тепло. Від стелі б‘є світло з лампочки, а Він зором ходить сторінками газети... Тут сказати треба, що Він, мимо майже сотні років ( у січні 2018 року буде Йому 98), читає газету без окулярів. Вірити не хочеться в те, що в Нього такий добрий зір... Час від часу покиває головою, коли прочитане є по Його думці написане. На хвилину газету закрив і відложив на край стола і тоді питає з зацікавленням: - А що в світі, що в Україні? Так я йому накреслював всі знані мені події, про яких знав з українського телебачення, Інтернету і інших україномовних газет. Про війну на Донбасі, про ворожі відносини між Президентом України – Порошенком а булим президентом Грузії – Саакашвілі. Він вдивлявся в моє обличчя і уважно слухав. Так зупинив мою розповідь і питає: - Пане Василю, а які відносини в Зеленій Горі між поляками а українцями? На вашу думку, добрі, чи теж погані? Так я Йому кажу, що дивлячись загально, тут відносини є добрі. Ні від кого не чув, що хтось ворожо про нас говорить, чи теж відноситься до українців. Так є в Зеленій Горі і околиці. Але беручи загально Польщу, то по різному буває. Є наші люди обкидані вульгаризмами, але є також і побиття тільки за те, що говорять українською... Незалежні засоби масової інформації наголошують це, але теперішня польська влада, поки що, легковажить такі події і називає їх лиш інцидентами. Про те пишуть також і польські газети, а найбільше наголошує Інтернет. Пан Степан взяв одне з принесених мною тістечко, ломив і по кусочку їв... А коли проковтнув, каже мені, що подібне діялося у довоєнній, санаційній Польщі. А що було дальше, весь світ знає. Тут на довго замовк. Видко було з лиця, що в думках читає своє минуле з Його рідної Волині, де такі «інциденти» мали місце, а може й минуле нашого народу, з яким прийшлося Йому зустріти і жити в обставинах війни, а також на далекій сибірській землі, де кинула Його Радянська влада. Підніс голову, глянув в мої очі і каже: - Я це пережив, я все це бачив і в моїй пам‘яті все це живе... Тоді так поводилися майже усі довоєнні нацистські держави, яким були і Польща, і Радянський Союз... Увійшла в кімнату жінка з обслуговуючого персоналу Старечого Дому, принесла і поклала на стіл обід для Пана Степана. В кімнаті рознісся аромат принесених страв, а з тарілок било їх тепло. Пан Степан приблизив тарілку до себе і почав їсти. Я побажав Йому «смачного обіду», подав долонь і попрощався. Пообіцяв відвідати Його після латинських Свят Різдва Христового. Пан Степан просив передати вітання всім Його знайомим і друзям. Просив, щоб сказати їм, хай згадають його хоч час від часу. Тому, прошу всіх ВАС, не забувайте НАШОГО Героя, який днями і ночами сам в кімнаті лежить на ліжку задивлений в стелю. Знає про Нього Україна. Знає про нього Канада, Великобританія і Сполучені Штати Америки. На жаль, мало знають за Нього, тому і призабувають тут в Польщі...
Дякую, пане Василю, за розповідь і ваше добре серце. Так,, ми часто забуваємо людей, які колись жили творили, а тепер попросту осамотнені чекають смертІ. Відвідуймо, телефонуймо до таких людей. Це для них найкращий подарунок!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
