ПОПЕЛЮШКА 2-33

Треба було брати документи з приймальної комісїї та їхати додому, а він все не наважувався,. все чекав чогось. Та і як повертатися? Що він скаже усім? Як вони почнуть дивитися на нього. Ні, треба почекати. Самому прийти до норми і іншим надати таку можливість

У ці скрутні дні він ще більше здруживсь  із Миколою, і  багато часу вони  проводили разом. Одного разу він навіть привів Миколу, до зали, де працював тепер його колишній наставник і тезка нового друга, Микола Опанасович. Той  зустрів їх привітно і запросив до себе. Кабінет на новому місці роботи виявився маленький із вузеньким вікном, що виходив у двір-колодязь.

                            -То колись я головний тренер був, засновник школи боксу, а тепер  лише один з багатьох – розвів руками Микола Опанасович, помітивши здивування свого еолишнього вихованця, -  Та, це нічого.- дружина від щастя тільки, що не співає, старші діти вчаться у школі з поглибленим вивченням англійської мови. Молодший ходить до відомчого дитсадку, там і їжа і все інше на вищому рівні. Живемо у трикімнатній квартирі. Тіснувато. Та вже обіцяють чотирикімнатну, зовсім з невиликою доплатою. Так що все добре. А малий кабінет – лише тимчасово. Я працюю і це головне. Деякі хлопці досить непогано проявили себе. До тебе їм звичайно далеко. Та ти ж вундеркинд. Кому і як із тобою тягатися? Та я шуткую, шуткую – не бери у голову.

        Вони посиділи трохи, попили смачної кави, яка завжди не переводилася у Миколи Опанасовича, а потім спустилися до зали, де Микола Опанасович показав їм свої володіння. Все було на найвищому рівні. Під кінець тренер запропонував їм трохи розім’ятися. Вони переодяглися і Микола Опанасович провів напочатку спаринг із ним, а потім  взявсь показувати ази боксу Миколі і вже десь за  півгодини зробив висновок: - Слухай, тезко, а в тебе неабиякі здібності до цієї непростої справи, і тому запрошую тебе до себе. Згоден? Ну, ось і молодець.