Коментувати також можна з та

Сб, 08/08/20, 22:26
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [977]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2485]
Вірш-пісня [525]
Вірші про Україну [1402]
Вірші про рідний край [765]
Вірші про мову [162]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [87]
Загадки [15]
Верлібр [141]
Елегія [50]
Історичні вірші [279]
Вірш-усмішка [965]
Вірші про сім'ю [385]
Вірші про рідню [138]
Вірші про жінок [646]
Вірші про чоловіків [101]
Вірші про військових, армію [186]
Вірші про Перемогу, війну [306]
Вірші про кохання [3188]
Вірші про друзів [706]
Вірш-казка [128]
Казка (проза) [26]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [312]
Вірші про дитинство [318]
Вірші про навчання [56]
Вірші про професію [78]
Вірші про eмiгрантів [144]
Вірші в перекладі [617]
Вірші про свята [193]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1171]
Вірш-тост, вірш-привітання [91]
Для мене поезія - це [185]
Поети [265]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [271]
Щастя - ... [558]
Жінка - ... [250]
Життя... [3860]
Філософам [1244]
Громадянину [821]
Метафізика [142]
Опитування для Вас:
Ваша стать:
Всего ответов: 492

І як без статистики?
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 2-30
О пів на шосту  вечора повернулись до гуртожитку.   Микола за звичкою впав  у ліжко. До  нічної гри у карти у нього   було аж чотири години, за які можна було не тільки добре відпочити, але й і відіспатися. У нього  ж часу  було зовсім обмаль, бо вже пів на восьму він мав бути у Гната Дмитровича і його дочки Лади. У гості вын був запрошений вперще у житты,  а тому  страшено нервувуав.  Цьому сприяло і те, що  на збори часу  майже не залишалось, а ще багато чого було ще зробити -    відпрасувати костюм із сорочкою,  начистити до блиску черевики, а також поголитися, а саме гоління його страшено дратувало, бо у цій важливій чоловічій справі у  досвіду в нього явно бракувало..
З чого ж почати? Та мабуть з прасування, таому що саме воно найбільше потребує і часу і зусиль. Підхопив речі і до битовки, і хоча проьув там зовсім недовго, та коли  повернувся до кімнати з відпрасованим одягом і начищеними черевиками, виявив, що Микола вже міцно спав. 
                     - Таланить декому, - по-доброму позаздрив  другові, -   Всі труднощі  позаду, а горизонти безхмарні і чітко визначені. А  мені знову повна невизначенність. Та іще цей візит до незнайомих людей. Як  це не зручно. Як   це дратує. 
Та тим не менш він, хоч і  скиглячи, все ж  робив  належне. Поголився – і усього із двома порізами. Помився до поясу крижаною водою, розтерся рушником і почав одягатися. Час  піджимав. Наостаннє глянув у дзеркало, звідти постало перед щось довге худе і незграбно. Незадовольно покрутив головою, зітхнув і полишив кімнату…
-А лицар твій не запізнюється, - кинув жартома дочці Гнат Дмитрович, - коли у прихожій пролунав дзвоник., - це добра риса, як гість поважає час господара, із таким приємно і варто мати справу.           -Мирославо! – гукнув він, - та що ти  баришся? Іди, зустрічвй. 
І Мирослава привчена до суворої дисципліни в ту ж мить кинулась до дверей, а Лада з легким презирством подумала:
- Штамп про шлюб у паспорті не допоміг, як була хатньою робітницею, так і залишилася, а татко молодець спуску їй ані в чому не дає. Тому і твердо знає своє місце і розуміє становище.
  Вже за мить  розчинилися двері, і із коридору почулися голоси. Жіночий  щось заперечував,  чоловічий на чомусь наполягав. Нарешті голоси наблизилися і до кімнати увійшли – спочатку хлопець, весь спітнілий від хвилювання із великою круглою коробкою торту у руці, а трохи позаду Мирослава, що все ще на чомусь наполягала. 
- Гнате Дмитровичу, дорогенький ви мій, - звернулася вона ще від порогу до господара, -  Ну, навіщо він цей торт приніс? Дорогущий, київський. Та хіба у нас господині в домі бракує? Я ж  своїм фірмовим вже з ранку займаюся. Он який красень на столі, а він невідомо звідки свій приніс. Ми ж, ви і самі завжди на цьому наполягаєте,  намагаємося їжу тільки власного приготування споживати. А тут таке порушення власних родинних настанов.  
Тут вже не міг не втрутися  Гнат Дмитрович:
- Поперше, помовч трішки,  Мирлславо, бо із таким гостем дорогим привітатится треба, як належно. Вечір тобі добрий, молодий чоловіче, дай я нарешті потисну твою руку за спокійних домашніх умов, - і він міцно потис йому вільну ліву руку, бо в другій, правій, хлопець все ще продовжував тримати коробку із тортом.  
- А, подруге,  - продовжив хазяїн дому, - я дуже задоволений і навіть здивованний тим, що вже і в такому дуже ще молодому віці наш дорогий гість виказує свою вихованність і повагу до хазяїв і не з’явився на порозі із порожніми руками.
Тут вже до них і Лада наблизилась ,  прийняла із рук гостя торт, поставила на стіл, а потім повернувшись до хлопця, обхопила цупкими довгими пальцями його долоню і, всміхаючись, хоч і трохи вимушено, та цілком щіро, сказала: 
- Доброго вечора! Доброго тобі вечора! Розумію, перш за все, потрібно висловити слова подяки. Та де знайти слушні. І хіба є такі? Адже, якби не ти,   не було б  мене тепер тут, у родинному колі. А такому треба  тільки  вклонитися – низько низько.
І вона, відійшовшт на крок, дійсно вклонилася хлопцеві низьким  поясним поклоном. Той не аби як розгубився,  обличчя  густо-густо почерврніло, а руки почали виробляти щось неймовірне і він ледь не зкинув з високої полицю якусь дивовижну і мабуть дуже коштовну вазу, та в останню мить все ж спрацювала природна реакція і він пвдхопив цю вазу перед самою підлогою. Ця несподівана подія якось розрядила напруження. Всі посміхнулися, хлопець заспокоївся і присутні почали займати місця біля великого обіднього столу, уставленними такими наїдками, про які він   навіть і не чув, а назв звичайно не знав.  
Потихеньку всі росілися – Гнат Дмиторвич і Мирслвою по одну  сторону стола, а він із Ладою по другу. Вміло витримавши необхідну за обставин паузу, господар посміхнувся і сказав, дивлячись на хлопця: 
- У нашій родині існує  звичай, коли гість – чоловік, він і тамада. Ось і головуй, а ми будемоі підкорюватися твоїм наказам. 
Хлопець, хоч  трохи і знітився, та не виказав цього. Взяв до рук пляшку якогось чудернацького та все ж, як він зрозумів, шампанськго, відкоркував за усіма правилами, хоча раніше тільки чув про них, і розлив дорогоцінну золотаву вологу із бульбашками по келихах родини своїх господарів. Потім замислився трохи і неочікувано навіть для себе, чітко, хоча і трішечки повільно, промовив тост: 
-Пропоную у цей чудовий і по-справжньому  радісний для всіх нас вечір випити за господарів цього гостинного і привітного дому. Хай вам завжди щастить.
Гнат Дмитрович був трохи здивований  неочикуваною вправністю хлопця у такій делікатній справі в якій і значно  доросліші  неабияк губляться, та звичайно не виказав  здивувавання, а для себе лише відзначив:
- І справді відчувається в ньому якась струнка, або, як кажуть, порода. І покластися на нього можна і поспілкуватися приємно. А от у Валентинові я  помилився. Та тепер, хоч, як не докоряй собі за це,  усунути із пам’яті жахливих подій учорашньої ночі неможливо. До останньої миті гострими  цвяхами у  мозку сидітимуть. Уперше за все життя я зрозумів  по-справжньому, що таке хресна мука. Та краще б було залишитися необізнаним, ніж потерпати, отримавши досвід. 
Та Гнат Дмитрович  вольовим чоловіком був і швидко приборкав до рук  свої жахіття, що наче корчі,  час від бчасу перешкоджали йому дихати  До того ж  бесіда за святковим столом не давала можливості занурюватись у себе вже надто глибоко. Це уночі станеться, коли Мирослава вже десятий сон бачитиме,  а  його сон, ще анітрошечки  і не  торкнеться. Ну, що ж – треба розважати гостя, як  запросили. І пригощати теж. Бо чим там у своєму гуртожитку він харчується. І видавши на обличчі широку щіру посмішку, він заходився біля нього із різними пропозиціями. . . 
- Що ти все ковбасу, та ковбасу накладаєш, коли посеред столу такий гусь красень. Мирославо, та що ти спиш там. Поклади нашому герою на таріль  литку, та не ту, та пересмажена, а оцю -  вона у самий раз. А теперь поглянь на блюдо із салатом з креветок – рецепт мій власний. Накладай не пошкодуєш. Смачно? А що я тобі казав.
Лада дивилася на нього насупивши брова, бо навіть слова не мала можливості до батьківського монологу вставити.
- Божечки! – думала вона про батька, - як же він нервує. Тому і розмовляє бесперервно. А в нього ж серце. Два інфаркти . А це не жарт. І роботу йому давно вже час змінювати – хіба посада генерального директора на великому підпрємстві із в переважній більшості військовими заказами йому по силах? Перейшов би головним конструктором до філіалу. Після останього серцевого нападу, коли його ледь з того світу повернули, йому ж у главку пропонували, давні друзі. Та, ні, хіба такий погодиться. Скоріше вмре, але на своїй посаді і  у своїм кабінеті, де колись вона ще зовсім маленька була кілька років за господиню, бо після смерті мами тато не хотів, а ні на мить розставатися зі мною, своєю єдиною донечкою, що так була схожа на загиблу матір, і, хоч підприємство було режимне, і на нього ніхто із сторонніх, навіть  якщо це були  найближчі родичі не мав права заходити, для мене, тоді,  п’ятирічної дівчинки, зробили виключення, бо режим режимом, а моральний стан генерального був  вагоміший, і високе керівництво вважало за краще закривати очі на деякі речі, аби тільки підпрємство потужно розвивалося і давало таку потрібну для військових продукцію. Ах, спомини, спомини, вже давно у минулому, а у сьогоденні зовсім не цікаві і недоречні. А на першому плані лише усе  жорстоке і принизливе, Що трапилось зі мною  учора. І в усьому Валентин винен, а як так, то і тато теж, бо пригрів на грудях цю зміюку, та яку там зміюку, у зміюки ж жало з отрутою, а у цього слимака лише слизьке  бесхребетне нутро, і нестримний всепоглинаючий жах його втратити. І це трохи дивно, бо в дечому навіть і неабияких успіхів досяг. Неповних тридцять років, а вже керівник потужного відділу, під яким майже сотня талановитих розробників. І якось слимак ними керує, і мабуть не погано, як батько його не жене. Хоча тут справа, здогадуюсь, зовсім не в розумі і особливих здібносях, а, перш за все, дивовижній здатності пристосування до будь-яких умов. Хамелеон – ну, майже по Чехову, вчасно відслідковує усі зміни і вміло користується ними. Ось і із нею, як із усіма іншими. Зрозумів, що на данний час самотня, що потребую спілкування і миттєво після першої ж зустрічі розробив цілу стратегію.
- Ладочко! Та не сумуйте так, бо не личить. Ну, було там щось, але ж минулося і не треба загострювати проблеми. У мене теж їх було чимало, і одного разу я навіть до краю доходив. Гадав, не витримаю. Та знайшовся друг. Та не друг, мабуть, а справжнісенький янгол-охоронець. Повернув усе так, що за місяць я майже вилікувався, а за рік і думаити забув про всі ті образи і непорозуміння. Хочете і я для вас таким стану. Не всміхайтесь надто вже іронічно. Досвід я від друга перейняв і тепер радо із вами ним поділюсь. Так, увесь до крапельки. Бо ви така . Я навіть і слів влучних вчасно не знаходжу. Та, годі, годі, я зовсім не наважуюсь вам якісь там пропозиції  робить. Просто давайте затоваришуємо, а там, що бог дасть.
І вона сама не зрозуміла, як цей огрядний не по віку чоловік зміг так швидко втертися до неї у довіру. І ось вже майже два роки виконував роль коханця, ну, не на перших ролях, бо там у столиці, де вона завершує навчання,  зовсім інші масштаби і зовсім іншого калібру чоловіки, але тут на канікулах, і такий для неї на часі був, бо усі забаганки  виконував, і навіть татко вже сподівався на близький шлюб і на онуків, що мали прикрасити його вже близьку невідворотню старість.  І ось такий жахливий фінал, втрата не те що гідності, а навіть і самої сутності. Що до  фізичних страждань, вона не дуже переймалася ними, бо  вдачею була вся у батька, і вміла гідно тримати удари, навіть  дуже потужні. А ось моральні збитки – вони допікали найсильніше. І вже другу добу вона, мов у вогні палала, тільки вміло не виказувала нікому. . Навіть із найріднішою у світі людиною, батьком,  розмовляти про них  гордість не дозволяла.    
Сиділа Лада за столом, занурена у пекельні думки, і  вечеря, що влаштував для неї батько, все більш дратувала її. І тут вона подивилася на свого рятівника. Він про щось жваво розмовляв із Мирославою, а та, що хмеліла з першої чарки, вже розмахувала руками і втокмачувавла хлопцеві, як треба смажити птицю. Навряд чи було це цікаво йому, та вічливий, він не тільки слухав, а й ввертав час від часу до розмови слушні реплики. Батько ж вже увімкнув телевізор і дививсь свою улюблену розважальну програму – ніщо інше його у цю мить не цікавило. І тут до неї завітала несподівана думка: 
- А ця святкова вечеря, щось нагадуєі, і дуже відоме. Ну, так, сітуація, що зараз у нас, подібна до тої, що описана колись у її улюбленому ще з дитячих років романі Джека Лондона "Мартін Іден”. Молодий хлопець із простого середовища потрапляє в дім заможних людей. І причина такого несподіваного запрошення майже та сама. Заможна родина таким чином віддячує  за порятунок  одного із членів родини. Різниця тільки у тому, що там врятованою людиною був син господарів будинку, а тут дочка, тобто я сама. І ця різниця у становищі гостя і господарей визначає штучність і неприродність всієї ситуації. Всі метушаться, всі намагаються  висловити одне одному щось приємне,та по справжньому теплих стосунків так і не зов’ язується, бо дуже різний менталитет, дуже різні шаблі до яких належать учасники діалогу. 
-  А може мені втрутитися, - запитала вона  у себе, - адже далі за сюжетом "Мартіна Ідена” між дочкою господарів і хлопцем із простого середовища зав’язується роман. Але треба спитати у самої себе, а чи хочеться мені після усього того брудиу мати, щось спільне із чоловіками. Може трохи почекати, поки усе загоїться. Але нащо? Клин вибивається клином, чи не так.   
І вона рішуча – перйшла до рішучих дій. Перш за все  перейняти ініциативу розмови. Ну, це і не важко, бо який же з Мирослави оратор.
- Вибачаюсь, - пролунав її голос, а йому раптом здалось, що це задзеленчали дзвіночки, - я не дуже вже і знаюся на кулинарії, але мені здається, що твоєму  гусю  більше б пасували за гарнир, яблука, а не  кортопля, та ще й із засмаженою цибулею..  
Мирослава густо почерврніла,  великі краплі поту заблищали на її зморщеному чолі, адже їй вже рік тому виповнилось п’ятдесят. 






Додав: вершник (08/07/13) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза
 
Переглянули твір - 1189 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
avatar
1 Davudenko • 19:51, 08/07/13 [Лінк на твір]
hands 55555


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


           Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
ВЕРТАЙТЕСЬ ЖИВИМИ
00:01:08

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz