Серед тиші і степу, недалеко від блокпосту, на зеленій траві паслася корова. Круторога пані мала міцний цеп і повні очі доброти. Її красу, червоної степової породи, можливо в якомусь поколінні, підправив хтось з голштино-фризької породи. Одним словом, вона була повноцінною місцевою степовою красунею.
Поклавши руки на бетонні блоки, як школяр на парту, розглядав господиню, котра вносила в пейзаж степу один позитив. Голос солдата повернув мене з роздумів на блокпост.
- Юрію Миколайовичу, ми все розвантажили.
- Добре. А , що це за корівка?
- З крайньої вулиці, бабуся прив’язує тут. В обід доїть і нам молоко віддає. Комбікорму нам би для Берізки.
- Ти б ще бронежилет і шолом їй попросив.
- На тих блоках капітан намалював її в бронежилеті і шоломі. Каже, вона учасниця АТО.
Пішов з цікавості до блоків. Там дійсно була намальована Берізка, нагадуючи вікінга шоломом і рогами. Схожість зображення, на аматорськім малюнку з оригіналом на випасі, була присутня. Повз мене, в напрямку корівки, ніс два відра води худенький солдат років двадцяти. Я зовсім провалився в степ. Навіть дві сороки, що затіяли суперечку, не могли відволікти мене від спостереження за молодим бійцем і красунею степу. Коли б не рука на плечі і голос офіцера, то моя душа нізащо не повернулась би на асфальт, до блоків…
- Миколайовичу, дякуємо!
- Та нема за що. Вам дякування люди передавали.
- Армія народна.
- Народ і підтримує армію в антитерористичній операції.
- Це не АТО. Це російсько-українська війна нового зразка.
- Дурна війна.
- Що на мирній землі?
- Пшеницю скоро коситимуть.
Діалог таки перервали сороки, котрі не на жарт сперечалися між собою, не звертаючи уваги навіть на проїжджаючу повз блокпост вантажівку.
- А солдат ваш з таким натхненням порається біля корівки.
- То Сергій. На асфальті виріс, а тут такий сільський! Поїть її, комбікорм у фермера місцевого випросив і стільчик бабці зробив, щоб з дому не носила. Говорить, що Берізка як Батьківщина. Велика, тепла і годує. Сяде коло неї, любить, як вона дихає в обличчя.
Повз блокпост і військову техніку йшла по стежині літня жіночка з відерцем. Берізка, витягнувши голову, вітала її, гукаючи до себе...
| 
та
у Вас