Коментувати також можна з та

Пн, 23/07/18, 19:41
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [956]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2338]
Вірш-пісня [505]
Вірші про Україну [1334]
Вірші про рідний край [725]
Вірші про мову [159]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [30]
Байка [75]
Загадки [15]
Верлібр [136]
Елегія [49]
Історичні вірші [269]
Вірш-усмішка [925]
Вірші про сім'ю [373]
Вірші про рідню [133]
Вірші про жінок [634]
Вірші про чоловіків [97]
Вірші про військових, армію [169]
Вірші про Перемогу, війну [285]
Вірші про кохання [3123]
Вірші про друзів [698]
Вірш-казка [123]
Казка (проза) [23]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [283]
Вірші про дитинство [311]
Вірші про навчання [49]
Вірші про професію [73]
Вірші про eмiгрантів [139]
Вірші в перекладі [678]
Вірші про свята [177]
Вірші про спорт [17]
Вірші про природу [1132]
Вірш-тост, вірш-привітання [87]
Для мене поезія - це [185]
Поети [264]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [265]
Щастя - ... [525]
Жінка - ... [237]
Життя... [3350]
Філософам [1218]
Громадянину [798]
Метафізика [130]
Опитування для Вас:
Дайте оцінку сайту української поезії
Всего ответов: 600

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 6-18

І минуло ще мвйже десять років, поки усі зрозуміли, що не просто так кидав Василь одне і приймався за інше. Він,
мов та сітка, перепускав через себе дрібне, залишаючи велике і значуще. І ось нарешті кількість перейшла в якість і почала
приносити плоди. Не важливою стал 
сьогоднішня посада Василя, бо він з кожнем днем ставав все більш
не тільки знаним, але і визнаним у світовій науці. Каміння назбирано багато, настає час його впорядкувати.
Цим він і займається тепер завершуючи свою ждану, та
таку розтягнуту у часі на довгі роки, докторську дисертацію.  
Але годі, годі. Сьогодні розповідь не про це, а про далекі студентські
роки про їхні випробування і поневіряння.
До арміїї його призвали наприкінці весни. Про це він був повідомлений повісткою, що простягнула йому при вході в гуртожиток старенька худенька чергова, що ховала беззахисні короткозорі очі за товстими скельцями окулярів. Він взяв маленький паперовий
прямокутник до рук і відразу, ще не читаючи, зрозумів про що в ньому йдеться.

В той же вечір у його кімнаті відбулися гучні проводи, а ще
через два дні вишагував він із легким рюкзачком до трамвайної зупинки,
щоб дістатися із кількома пересадками до облвоєнкомату. Там
зібралося вже багато призовників. Збуджені, вони раз у раз
збивалися у групки, палили сигарети, гучно перемовлялися, раз у
раз перериваючи слова потужним реготом. Та насправді весело їм
не було — тривого про невідоме завтра допікала їх, а тому
групки розпадалися так само швидко, як і створювалися. Василь теж іноді встряіві у ці розмови, та більшу частину часу тримавсь все ж в
сторонці. Тривога огортала і його, та він звик переборювати її
сам
— без стронньої допомоги. Так він стояв нудьгуючи, і раптом
до
нього звернувся офіцер з капітанськими зірочками, ще молодий,
з
рум'янцем на всю щоку, - Ти студент? Василь зиркнув на нього
з-
під лоба і відповів, - Колишній! - Виключили? -
продовжував
допитуватися настирливий капітан, - А хоч би і так, —
із викликом вимовив Василь, - вам те що з того? - Та ти
не обрахайся, не ображайся, - посміхнувся до нього
капітан, - у житті чого тільки не буває. А я до тебе не
просто так чіпляюся, мені розумні хлопці потрібні для
серйозних справ. А ти я бачу саме з таких. Щоб наступні два
роки не виявилися для тебе пустими і безбарвними
пропоную тобі прийняти мою пропозицію — проходити службу
у ракетних військах стратегічного призначення.
Муштри практично аніякої, бо будеш задіянний
у цілодобових бойових чергуваннях, а тому казарми майже
не бачитимеш. Ну, що згоден?

Василь ще раз подивився на капітана-ракетника, що
посміхався широко і відкрито, а тому повірив йому і
погодився.

Так на два роки зробився Василь ракетником. Та далеко
не всі його однополчани погодились би з таким визначенням.
Про таких, як він висловлювались коротко і образливо —
штабний пацюк, і якась частка правди у цьому була, бо
більшість свого часу він і його
товариші по службі проводили
у глибоких, мов ті нори, бункерах, а на поверхню вилазили
тільки поїсти і перепочити.
В коло його обов'язків —
чергового полку по зв'язку - входило цілу добу
підтримувати якість усіх засобів зв'язку, що були у
наявності в належному бойовому стані. Це так було прописано,
а насправді вся його діяльність обмежувалась
контрольними функціями. На початку чергування він
обзвонював усіх зв'язківців, що були на змінах і
наказував доповісти про стан дорученного їм
електронного причандалля. За звичай всі відповідали, що
все працює у штатному режимі. Прийняши всі доповіді, він
мав можливість займатися своїми, далеким від служби
справами — читати художню або наукову літературу, він
завжди надавав перевагу останній, писати листи на
“гражданку”, вести нескінченні розмови “за життя” і не тільки
з офіцерами, що були разом з ним у зміні. Таких в кожній
зміні було двоє — черговий командир, підполковник або
майор, що відповідав за стан справ у всьому полку і
черговий офіцер, капітан або старший лейтенант, що
опікувався саме тим ракетним майданчиком, на якому
знаходилося їх КП. Зрідка він був в одній зміні з тим
самим капітаном, що запропонував йому служити у
ракетних військах. Дуже швидко вони затоваришували так,
що навіть перешли на ти, звичайно лише у приватних
розмовах. Про що вони тільки не переговорили за довгі
години чергування — і перш за все про колишнє
неармійське життя. Виявилось, що родом капітан був
з Краснодарського краю і походив із родини кубанських козаків.
В станиці, де промайнуло його дитинство, ус
і розмовляли українською, і навіть прізвища майже у
всіх українські були. У батька капітана воно було Давиденко, а
у його матусі до шлюбу Ситенко. Після сьомого
класу
подався майбутній капітан до міста, де вступив до
автодорожнього технікума, бо з раннього дитинства цікавість
до автівок мав. І як же він
помучився на перших порах
з недостатнім знанням російської мови. Викладачі та
студенти погано розуміли, про що він говорить. Згодом ставало

не краще, а тільки гірше - дві мови утворили в його мозку
таке місиво, що будь-яке його висловлювання викликало
або здивування або сміх. Гордий він не рідко зривався, і
тоді з'ясування відносин переростало в бійку.
За це
його неодноразово карали, лишали
позбавляли
стипендыъ, оголошували догани, ы навыть писали батькам
про його
негідну поведінку. Батько лютував, матуся
заклинала його бути стриманіше. Та це майже на нього не
діяло. Неочикувано вирішення цієї проблеми підказав
викладач англійської мови, у якій він завжди мав не
аби які досягнення.

- Усі твої проблеми, - яко сказав йому англієць, так усі звали
цього викладача, - що ти змішуються так, що співрозмовники
тебе погано розуміють. А до мов у тебе від природи навіть
дуже непогані здібності і твої п'ятірки з англійської свідчать
про це. Тому мій тобі рада - з сьогоднішнього дня стався
до російській мові, як до іноземного. Заведи словник,
вивчай правила на обох мовах, порівнюй їх, а лише після
цього використовуй. Повір не пройде і декількох місяців, як
всі твої сьогоднішні проблеми безповоротно
зникнуть.

Без великого бажання і з ще меншими надіями 
скористався майбутній капітан радою старого 
досвідченого викладача. І, о, диво - до кінця навчального року
 він заговорив по-російськи так, що інші, його колишні
 кривдники, лише знизували плечима і мовчали. Його
 російська мова стала абсолютно чистою. Навіть 
колишнє глухувате українське "г" змінилося на 
дзвінке "г" російське. Після цього усі його проблеми зникли,
 і він закінчив технікум з червоним дипломом, що дало 
йому право вступу до вузу без обов'язкового 
відпрацювання. Склавши вступні іспити почав вчитися 
у політехнічному на інженера механіка. Вчився добре —
навіть підвищену стипендію отримував. Так би і далі вчився, 
та одного разу не поталанило — до халепи встряв. І в 
усьому винні нові туфлі стали. Вузькі, за останньою модою, 
вони мов в лещати пальці на ногах стисли, та так що не 
ступити. А він як раз із хлопцями з кімнати на танці до
 міського парку подався. До танцплощадки ще дістався якось,
 а там пальці звело так, що прийлося полишати хлопців і 
вибігати до парку, в якому та танцплощадка і знаходилася, а
 там сідати на лаву, скидати кляті черевики, брати їх під пахву
 і у самих шкарпетках добиратися до тролейбусної зупинки, а 
на ній вже взувшися їхати до гуртожитку. Та в той вечір це 
йому не вжалося, через те, що визодячи вже з парку побачив, 
як якийсь шмаркач на підпитку нодем вимахує, і до 
хлопця інтелегентного вигляду у окулярах аж
 впритул підступається. Хлопець не звичний до таких 
сутичок задкує, а лезо ножа майже його вже дістає. Люди, 
що вздовж проходили, зупинялися, робилі зауваження 
шмаркачері, та далі слів справа не йшла.А ось він не витримав, 
і, кинувши туфлі напризволяще і втрутився. Шмаркач 
п'яненький вже достатньо був і ніж майбутньому 
капітанові Давиденку, відібрати у того ніж швидко вдалося. 
Та виявилося, що шмаркач той не один був і йому на 
допомогу відразу кинулося декілька відморозків. Його
 дружбанів. Вони відразу оточили його, і він зрозумів, не
 прорве коло — ы хтось неомынно вдарить його ззаду, і впаде 
він безпорадний, ось тоді кранти повні будуть. Тому не гаячи 
часу, взмахнув він відібраним ножем і пробився до кіоску 
із морозивом, а вже там, притулившись до нього спиною, 
став обличчям до нападників. Ті застигли на місці, але тільки 
на мить. І ось вже йому на голову ледь не обрушився так 
званий чортьожик, що тоді в їхньому місті серед 
дрібного криміналітету у великому вжитку був. А тому що ні 
в кого аніякої підозри не викликав, бо на вигляд такий собі 
аркуш ватману, загорнутий в газетку - з такими кожен 
другий студент з їх політехнічного інституту ходив, а 
насправді був то сталевий стрижень вставлений 
всередину відрізка вакуумної гуми від пральної машини, з 
двох сторін стягнутий гайками. Зброя потужна і 
безвідмовна. Вирубала з одного удару і надовго, а слідів 
майже ніяких, бо вкрита гумовою оболонкою як 
поліцейський кийок, була. Ось саме такий чортьожик він 
і перехопив, ухиляючись от потужного удару, і все тому, що і 
цей другий, як і перший на добрячому підпитку був. І 
опинився він озброєний двма потужними і вкрай 
небезпечними знаряддями. Стояв собі впираючись спиною в 
кіоск і відбивався від обезброєних ним, але ще достатньо
 завзятих нападників. Невідомо, чим би усе закінчилося, та тут 
на місце події прибув міліцейський газик.
 Нападники, досвідченіші від нього у таких пригодаж, 
відразу дали дьору, а його одного з чортьожиком і ножем 
закинули всередину автівки і відвезли до райвідділку. На 
відміну від Василя майбутнього капітана-ракетника Давиденка 
до СІЗО не запроторили, але і з комсомолу і із 
інстітуту виключили. І прийшлося
 йому 
йти спокутувати неіснуючу провину в армію. Там він 
відчув себе в рідній стихії. Пройшов офіцерські курси і 
став спочатку просто лейтенантом потім лейтенантом, але 
вже старшим, а тепер дослужився до капітана. Начальство 
його цінувало за моторність і вміння освоювати нове в 
короткий термін. У вузі він теж відновився, але не у воєному, 
як більшість його товаришів по службі, а у цівільному, 
обравши дещо дивну спеціальність — інженерну 
педагогику. Василь відразу і не зрозумів, що воно таке. 
Та Давиденко , заввжди спокійний і врівноважений 
розтлумачив йому майбутній свій фах: - Розумієш Васю, ну, ось
 я відтягну свої двадцять п'ять, а далі куди — до відділу кадрів, 
чи до охорони... Щось не лежить до цього моя душа, а 
так влаштуюся до якогось ПТУ чи учбового комбінату і 
стану допомогати хлопцям опановувати якусь потрібну 
професію. Може шофера, може слюсара-ремонтника, а то 
ще краще оператора станкків з програмним керуванням. Оце 
буде мені до смаку — це вже точно. Не тягомотину
 якусь викладати, як то фізику, чи математику, які 
звичайній людини на протязі усього подальшого життя 
не знадобляться, а практичні усім потрібні дисципліни. А часом
 ти не допоможеш мені — надіслали мені нещодавно завдання —
з теормеханіки накреслити плани швидкостей і і 
підшвидшень. Така бредятина, не можу розібратися, може 
ти впораєшся, адже ти з університету., це тобі мабуть, що 
насіння лускати.
 Звичайно Василь погодився, а чому б не допомогти 
приэмный людині. Зробив необхідні розрахунки і 
викреслив все потрібне на аркуші ватману за одне 
чергування. Капітан Давиденко віддячив його баночкою 
розчиної кави. Для нічних чергувань напій цей незамінний 
був. Адже іноді так у сон клонило, що аж очі самі 
собою стулялися, і у голові паморочилося. У такому стані 
легко прогавити якусь важливу ввідну, яких немало 
находило згори якраз серед ночі, щоб підтримувати бойовий 
дух чергових на КП всіх рівнів на належному рівні. А так 
вип'єш півлитрову кружку духмяної кави заїш горбушечкою, і 
сон відступав відразу.. За пропозицією капітана 
Давиденка послідували і інші, адже в елітних ракетних 
військах навчання у вузі вважалось завжди престижним. 
А вчились офіцери заочники на 
найрізноманітниших спеціальностях, тому і приходилось 
Василю самотужки у край короткий термін, опановувати
 і сопромат, і ТОЕ, а до того ще будівелну механіку, 
основи автоматичного регулювання і багато, багато чого 
іншого. Більш за все запам'яталося виконання завдання 
з теорітичних основ електровакуумної техніки, 
дисциплини достатньо складною і суто теоритичною, а
 дісталося воно сорокарічному майорові, який не те що 
достатньої підготовки у вузівських науках не мав, а вже і 
усі шкільні премудрості начисто забув. Ну, із самим 
завданням Василь впорався за кілька днів, але тут виявилося, 
що майору крім письмового заліку потрібно буде скласти
 на зимовій сесії ще і іспит з цієї дисципліни, а це для нього 
було вже зовсім непідйомно, бо жодного терміну, як не 
намагався, а вимовити був не в змозі. Що робити? Не бросати
 ж поважну літню людину на призволяще. Довелося на
 протязі майже що місяця увесь свій вільний від чергування
 час присвятити натаскуванню майора по тим самим 
теорітичним основам. Так званої електровакуумної техніки, а 
крім того ще і шпаргалки виготовити малого формату, щоб 
можна було користуватися ними під час іспитів. Із усього
 цього майор так нічого не зрозумів, а ось чудернацькі 
літери, якими кишів підручник, а раз із ними ще кілька 
головних терминів майор визубрив навідмінно. Тому і здав ті 
кляті основи на тверде “задовільно”. А повернувшись із
 сесії, привіз Василеві аж три баночки розчиної кави, 
велику коробку дорогущих конфет “асорті”, а до них ще і 
пляшку армянського кон'яку. Спиртне на майданчику 
було категорично заборонено, тому прийшлося із цією
 пляшкою бути дуже вже обережним. Йому і кільком 
хлопцям-радістам із вузла зв'язку, до якого був 
приписаний Василь, поталанило, їх не засікли, і вони, як 
то кажуть “оприходувати» пляшку ту під цукерки і каву за 
кілька вечорів вільних від чергування.Йому із 
хлопцями поталанило, а ось одному старшому лейтенантові 
із сусіднього майданчика ні. Якось у понеділок принюхався 
до нього черговиій командир і визначив, що у вихідний 
зловживав той старший лейтенант міцними напоями, а за появу
 на бойовому чергуванні у нетверезому стані 
покладалася кримінальна відповыдальніть, і світив 
достатньо серйозний термін. Цим і скористався черговий командир, щоб помститися язикатому і 
задирикуватому підлеглому. Викликав фельдшера
 негайно прибути на КП і перевірити таког-то і такого-то 
на алкоголь. Дихнув у пробірку старший лейтенант, і 
виявилось, що присутність алкоголю в нього набагато 
більше норми. І майор і стпрший лейтенант надто вперті були,
 і хоча товариші по службі пропонували їм примиритися, ті 
тільки відвертали один від одного обличчя. Ось і дійщла справа 
до суду, а той присудив старшому лейтенантові аж п'ять
 років ув'язнення. Ось таку сумну історію розповів 
Василеві капітан Давиденко під час одного з чергувань. І все
 одне у полку попри всі заборони, не тільки офіцерський, а
й рядовий і сержантський склад алкоголь вживали. А 
добували його або у самоволках, або через дівчат-
телефоністкам, які мали можливість бувати у місті у час 
вільний від чергувань. Василь не дуже хотів приймати участь
 у таких посиденьках і за два роки служби піддався 
вмовлянням відсвядкувати той чи інший день народження 
лише тричі, і більше трьох зовсім маленьких порцій ніколи 
не випмвав, а товаріші, що були поруч, не дуже і наполягали, бо
 як хтось менше пив, їм більше залишалося. Ні, вони зовсім 
не питущі були, але нудьга ізольованого простору 
ракетного майданчика їх не аби як допікала. Сама 
частина знаходилась посеред лісу, звільнення надавалися 
вкрай рідко. Більшість строковиків в них не більше кількох разів
 і ходили за всі два роки. А Василь особисто побував 
у військовому містечку всього двічі. Втім його і не тягнуло 
туди, бо на відміну від інших. жив він виключно 
внутрішнім світом і тому йому було легше 
переносити відірваність від нормальної звичного життя.
 У відпустку він з'їздив за пів-року до дембеля. Перш за 
все завітав до батька. Той хворів на грип, а тому наказав йому 
не затримуватися, а їхати далі по своїх справах і не наражатися 
на можливість перейняти хворобу на себе. Василь так і зробив
 і подався до міста, лише на кілька годин зазирнувши до 
матері. Вони вже давно були чужі одне одному, він її не 
поважав зовсім, а вона його зовсім не розуміла. Тому і 
бачилися вони лише зрідка. У місті він перш за все завітав 
до професора Карпука. Цілий вечір до пізньої ночі 
розмовляли. Карпук підкладав йому то один журнальчик то 
інший і тикав кривуватим пальцем в якийсь із рядків, 
щоб привернути увагу свого юного колнги до тої чи 
іншої важливої проблеми. З журнальчиків перейшли 
до розв'язання нових цікавинок, яких накопичилось чимало за
 час відсутності Василя. Василь радо вчепився у них. І, як 
завжди у таких випадках, почалися поміж них суперечки, 
вони вигукували щось у запалі, вимажували руками, хопалися 
за авторучки, виписуючи ними з неймовірною швилкістю 
довгі математичні викладки. У кожного вони були зовсім різні,
 але к здивуванню кожного кінечний рещультат збігався 
до останньої літерки. Тобто зовсім різними методами
 і припущеннями вони отримали ідентичні редультати. А як так, 
то і сперечатися вже не було сенсу. Примирившись вони 
довго пили каву і ділилися новинами — кожен своїми. 
Василь — армійськими, Карпук — університетськими. 
Василь розповів про нові ракети, що встановлювались у 
шахтах. Для них не було потрібно аніяких бетонних стартів, 
пуски здійснялися просто з-під землі. Ракету не потрібно
 було втановлювати і заправляти, так, як це було раніше, — 
вона увесь час перебувала у повній бойовій готовності. Карпук
 же у свою чергу поділився своїми новинами — на своїй 
кафедрі, йому попри усі перепони з боку ректорату,
 вдалося започаткувати дві нові дисципліни, і фундаментальні
 і прикладні водночас, а тому дуже корисні для 
майбутних дослідників, ну таких як ти наприклад. У мій 
час теорія і практика збігалися вкрай рідко, а тепер вони все
 більш поєднуються і йдуть на штурм вершин науки 
згуртованими силами, і за рахунок цього вдається їм у
 короткий термін досягати ще не знаних, а тому дуже 
потрібних результатів у багатьох, раніше нічим не 
пов'язаних сферах. Мимохідь Карпук торкнувся і своїх 
буденних админістативних справ, розповівши, як н
ещодавно заходив до нього Дмитро Покотило з проханням 
взяти його до себе в апирантуру. В відмовити такому, не так 
вже просто було, бо Дмитро тепер не тільки випускним, а ще
 й комсорг всього університету і вже пів-року — кандидат у 
чдени партії. Але Карпук не піддався йому і відмовив, але 
у достатньо вічливій формі, посилаючись на зайнятість. 
Та Дмитро не вгамувався і наслав на нього цілу армаду з 
партійців усіх рівнів, аж до керівників середньої ланки 
обласного рівня. Облога точилася довга і обтяжлива, та Карпук
 з честю витримав її, і прийшлося Дмитрові йти в аспірантуру 
до доцента Севрюка непоганого викладача, але без жодної
 власної ідеї у наукових розробках. А із книги до книги усе 
життя переписуючи, і сам високот не стрибнеш і своїм 
учням завадиш., - підвів риску севрюковій характеристиці 
Карпук. Звичайно відмова так просто не зійшла Карпукові з 
рук, почалися прискипливі перевірки, навіть комісію створили 
по перевірці виконання госпдоговорів. Але Карпукові з цього 
боку боятися було нічого — всі справи були у нього в 
повному ажурі, а жодного не чистого на руку співробітника він 
у своєму штаті не 
тримав.
 Вранці, ситно поснідавши, під пильним наглядом 
хатньої робітниці, що вже давно, ще до смерті дружини 
Карпука, що довго і важко хворіла, зайняла місце 
справжньої домоправтельки у великій 
чотирикімнатній професорській квартирі. Вона його добре знала
 і відносилася до нього як добра, але сувора бабуся до 
свого улюбленого, але вкрай неслухняного 
онука. 
 - Їж, їж, - раз за разом наказувала вона йому, - бач який 
худючий зі своєю служби повернувся — самі кістки. І чим вас
 там тільки годують? А може це ти сам ладу собі не здатний
 дати. Усе серед хмар витаєш і ложку до роту забуваєш 
підносити, Та зі мною цей номер не пройде. Їж! - кажу. Вже 
бігти кудись пориваєшся? Так знай нікуди не відпущу, поки не
з'їж усе до останньої 
крихти.
 Василеві і досі прємно згадувати ті її настанови. Так про 
нього ніхто за усе життя не піклувався, ані матір, що увесь 
час перебувала у якомусь химерному світі, ані жінка, що 
вічно заклопотана службовими справами, вкрай далеких
 від потреб чоловіка.
 Та ось нарешті останній шматочок прковтнув і запив
 його останнім ковточком.- -- Ну, ось і впорався, а ви не
вірили! Все все, а тепер побіг, бо хлопці заждалися, півтора 
роки не бачилися.
 Підскочив зі стільця і відразу до вішалки, під якою на 
поличці виблискували змащені і надраєні ще перед сном 
черевики. Раз, раз — підтягнув шнурки, зав'язав їх на бантики, 
а далі у знайоме пальто, таке зручне після кусючої і 
непріивітної шинел, а на голову капелюха, не 
ондатроваго звичайно, його він придбав значно пізніше,
 а кролячого, вже не дуже новенького, але добре знайомого і як 
раз по голові, не те що армійський, то завеликий, то замалий, хоч 
і десяток таких перебереш.
 - Ну, ось — вже готовий! - це вже до суворої, але проихильної 
до нього домодомоправительки Марфи Панасівни, - побіг, 
побіг, бо зовсім вже не встигаю. А а до вас, хоч разочок, та 
забіжу, обов'язкоо. Бувайте, бувайте!
 А далі за двері і униз по сходинках, і тільки тоді відчув, 
як одяг теліпається на ньому, мов на вішалці.

Додав: вершник (03/07/18) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза
 
Переглянули твір - 156 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
avatar
0
1 leskiv • 19:50, 08/07/18
s-16


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Злітай
00:03:04

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz