Коментувати також можна з та

Пн, 23/07/18, 19:41
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [956]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2338]
Вірш-пісня [505]
Вірші про Україну [1334]
Вірші про рідний край [725]
Вірші про мову [159]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [30]
Байка [75]
Загадки [15]
Верлібр [136]
Елегія [49]
Історичні вірші [269]
Вірш-усмішка [925]
Вірші про сім'ю [373]
Вірші про рідню [133]
Вірші про жінок [634]
Вірші про чоловіків [97]
Вірші про військових, армію [169]
Вірші про Перемогу, війну [285]
Вірші про кохання [3123]
Вірші про друзів [698]
Вірш-казка [123]
Казка (проза) [23]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [283]
Вірші про дитинство [311]
Вірші про навчання [49]
Вірші про професію [73]
Вірші про eмiгрантів [139]
Вірші в перекладі [678]
Вірші про свята [177]
Вірші про спорт [17]
Вірші про природу [1132]
Вірш-тост, вірш-привітання [87]
Для мене поезія - це [185]
Поети [264]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [265]
Щастя - ... [525]
Жінка - ... [237]
Життя... [3350]
Філософам [1218]
Громадянину [798]
Метафізика [130]
Опитування для Вас:
Чи потрібен цей модуль
Всего ответов: 351

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 2-1

Скільки себе пам'ятає, не було радощів, а самі лише обов'язки. М'яка її вдача призводила завжди до того, що вона підпадала під чиюсь залежність, не могла боронитися, протистояти, відстоювати своє ні в хаті у батька і матусі, як ще підлітком була, ні в шлюбі, а особливо тепер, коли перетворилась зовсім у ніщо. Кого ж винити? Так уже склалося, усе до цього вело: і непоказна зовнішність, сіренька, безбарвна, що примушувала тушуватись за будь-яких обставин, не лізти уперед, бо соромилася завжди самої себе. Інші дівчата, а було це у перші повоєнні роки, після тяжкої виснажливої роботи до клубу поспішають, а вона до шибки лобом притулиться і потай спостерігає, а сама із сумом думає:

— Кому я там потрібна? Ніхто не зверне уваги, ніхто не запросить, бо вже ходила туди, та й не раз і не два, простою у кутку увесь вечір, а потім вдома всю ніч проплачу.

От стоїть вона собі зажурена, а ззаду вже матір налітає чорною хмарою, — і гримати, гримати, бо все не так робить і не придивляється, щоб краще зробити, як усі інші молодиці, бо все ліньки, бо неповіртка, незграбна, та ще й дурепа. Роздратує, доведе до сліз і кине на самоті із своїми думками, ніколи не приголубить, не пожаліє, не порадить. Жорстока була, царство їй небесне. Навіть чоловік, батько старої, вкрай рідко сперечався з нею, і в усьому погоджувався, бо залякала за довгі роки і його...

...Майбутнього її чоловіка, Миколу, взяв на квартиру батько. Миколі на той час виповнилось вже аж тридцять п'ять років. Високий, ставний, чорнявий, з тонкими рисами обличчя, гордовитий. Та була в його зовнішності одна вада, проте занадто примітна, — кульгавість. Як таке трапилось з ним, вона ще не знала, а розповів він їй про це тільки кількома роками пізніше, після того, як побралися. Знайомство їхнє відбулося якось непримітно, майже мовчки, — вона щось робила за вказівкою матері, а він, спостерігаючи та ні слова не промовляючи, лагідно і навіть трохи сором'язливо всміхався самими куточками красиво окреслених вуст. Пізніше потроху крига між ними стала танути, потекла розмова. Точніше, розповідав він один, а вона слухала, схиливши голову убік, лише зрідка вставляючи кілька коротеньких слів, а частіше за все, просто вигуків, — чи то подиву, чи захоплення. Ніколи не намагався він торкнутися її, притиснути десь у темному кутку, як це робили інші, поцілувати. Сидячи на призьбі з іншими молодицями та лускаючи соняшникове насіння, вона наслухалася багато таких історій, і тепер, залишаючись із ним поруч і без жодного стороннього свідка, з жахом, але із радісним завмиранням у серці, чекала з його боку саме цього.

Та ні, її майбутній чоловік був витриманою людиною, з багатим життєвим досвідом. Перш, ніж перейти від розмов до чогось більш серйознішого, він хотів впевнитися в безхибності свого вибору. Так минула довга зима, набагато швидше промайнули весна і літо, лише восени відбулося їхнє весілля. Ото рік його залицяння та кілька перших років шлюбу були єдиними щасливими в її довгому безрадісному житті.

Жили вони напочатку, як усі казали тоді, душа в душу. Набагато старший за неї, він опікував її, мов малу дитину. Нерозвинутість здавалася йому на початку зворушливою, наївність у найпростіших життєвих питаннях підносила у власних очах, переповняла чоловічою гордістю. Він сподівався у майбутньому виліпити із її м'якої і, як йому здавалося, поступливої натури істоту в усьому близьку до себе, справжню і вірну подругу, як іноді кажуть, другу половину. Він був наполегливий і терплячий, тому не нервував, не поспішав, не тиснув. І тільки вже через багато років зрозумів і усвідомив, що нічого не досяг, що його жінка ні в чому суттєвому не змінилася, що м'якість натури не дає їй пристати хоч до якої-небудь форми, і тому вона, як була на початку, так і залишилась назавжди аморфною. її волею можна було керувати, але спрямувати куди-небудь неможливо. її розвиток відбувався за якимись іншими законами на недосяжній для нього глибині. Вона була річчю у собі. Ні, вона не намагалася протистояти йому, вона обходила його і залишалася у своєму незрозумілому для нього світі. Це мало неприємно трагічні наслідки, яким сприяли і деякі обставини, пов'язані з незвичайними подіями в його долі. Але все це сталося пізніше. Поки вони жили щасливі і сподівались на краще, бо були для цього всі підстави, — а якже, він був на всі руки майстер. Будь-яка машина, ледь він торкався її, відкривала йому всі свої таємниці. У МТС, де він працював, на нього, як на Бога, молилися. Машини, що він ремонтував, працювали довго і надійно. А крім того, скільки вдосконалень він додав, скільки знарядь за власними кресленнями та своїми руками зробив. Хоч і без диплому, — казали про нього, а справжній інженер, талант, — це вже від Бога. Ще була в нього одна риса, яка вигідно вирізняла його від інших, — непитущий. Скільки хлопці не вмовляють, а він своє: — Ні. не вмовляйте — я своє вже відпив.

А спокус багато було. Часто запрошували у справах ремонтних до колгоспів, радгоспів, автопідприємств, а частенько ідо приватних осіб. Чого ж не запрошувати, коли кращого майстра довкола не було. Він не відмовляв ніколи, хоч і не завжди було бажання їхати кудись, особливо в дощ чи завірюху. Відремонтує, подивиться з деякою погордою на замовника — і до дверей. Той обома руками за лікоть: — Та постій, браточку! Куди ти серед ночі? Посидьмо за пляшкою, а моя усякого такого до столу подасть.

А Микола вічливо вибачиться і відмовиться. Гроші брав лише у складних випадках, коли багато часу витрачав, а від питва завжди відмовлявся. Всі вважали, що він ніколи і не прикладеться до чарки, але на свята вдома випивав, усього одну склянку горілки і, нічим не заївши, сидів тихенько кілька хвилин, заплющивши очі, і жінці навіть лячно робилося у такі хвилини, бо не знала, як і підійти до нього і з якими словами.

Через рік після одруження почав нову хату будувати і за рік збудував без сторонньої допомоги. Вийшла хата красива, приваблива, світла та затишна, як ні в кого. Приходили сусіди подивитись, щоб і собі щось подібне вибудувати, потім бралися до справи, але перевершити взірець так нікому і не вдалося; ще й досі у селі їхня хата, мов лебідка серед качок приземкуватих, стоїть.

Одного вечора, у новій хаті, лежачи поруч з нею у ліжку пізнього осіннього вечора, він сказав їй:

— Ця хата — мій подарунок тобі, а ти подаруй мені синочка.

Хоч і прожили разом майже три роки, та дітей ще й досі чогось не було у них.

- Мабуть, вважає Господь для нас це дочасним – іноді трохи сумно жартував він..

Від цих слів вона сором'язливо зашарівалась і притискалась до його міцного плеча гарячою щокою. Саме в ці роки, коли стосунки між ними були ще щирі і приязні, він розповів їй свою дивовижну історію, яку приховував від усіх вже багато років.


Додав: вершник (03/07/18) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза
 
Переглянули твір - 156 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
avatar
0
1 leskiv • 19:50, 08/07/18
s-16


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Вірш Ми українці - нація Тараса, ми - са...
00:01:38

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz