ІСТОРІЯ ІМІГРАЦІЙНИХ ЗАКОНІВ США

ІСТОРІЯ ІМІГРАЦІЙНИХ ЗАКОНІВ США

Іван Петришин

Почалося усе з 1790 р., коли було встановлені перші іміграційні правила щодо набуття громадянства США: щоб стати громадянином, людина повинна була проживати 2 роки у США (1 рік в одному штаті) перед подаванням на громадянство.

   З 1864 р., починається централізований контроль за іміграцією: був легалізованим в'їзд працівників за контрактом.

   З 1875 р., розпочалося пряме федеральне регулювання іміграції: заборонявся в'їзд повіям і раніше ув'язненим.

     Закон виключення китайців із іміграційного процесу також забороняв в'їзд лунатикам, ідіотам і людям, які потенційно могли стати тягарем для суспільства. Встановлювався податок на кожного імігранта. [йшлося більше про відбірковість суспільства i його інтереси ].

     У 1885 р. заборонено було в'їзд працівникам за конкрактами.

    У 1888 р., була прийнята процедура вигнання іноземців.

    У 1891 р., було запроваджене Б'юро з Іміграції, щоб федерально виконувати іміграційні закони.

  1903 р., пройшла консолідація іміраційних законів. До списку виключення додали осіб, що мали полігамні зв'язки, і політичних радикалів.

     1906 р., запровадили основне правило іміграції- знання англійської мови.

     У 1907 р., підняли податок на кожного імігранта; до списку виключення додали осіб з фізичними чи розумовими вадами, з туберкульозом і дітей, які були без супроводу батьків. Зменшили доступ японцям.

    1917 р., ознаменувався обмеженнями, що стосувалися неписьменних, осіб з психопатичною менoшвартістю, людей, що в'їзджали у США з неморальними намірами, алкоголіків, безквиткових пасажирів, блукаючих. Закон підняв податок на іммігрантів, додавши до списку виключення людей з фізичними чи розумовими вадами, туберкульозом, дітей без супроводу батьків.  [зріст іміграції, певне, піднімав і витрати на імігрантів].

   1921 р., вперше була введена квота на іміграцію із щорічною квотою залежно вiд національности: "Імігранти і Меншини в Америці, 1890-1924 рр.".  [з певних причин, не кожна національність мала рівні квоти].

    1924 р., Квотова Система запровадила перші постійні іміграційні квоти, надавши приорітети, встановивши не-квотові статуси і консульську систему контролю. Запроваджено Прикордонний Патруль.

У 1929 р., щорічні квоти стали постійними.

 1950 р., розширилися підстави виключення і депортації осіб, що вели підривну діяльність. Усі іноземці повинні були щорічно подавати адресу їхнього проживання. [певне, з метою безпеки].

    Закон про Іміграцію і Національну Принадлежність 1952 р. охопив усі до цього часу існуючі іміграційні закони і: 1. підтвердив національну квотову систему іміграції; 2. обмежив іміграцію із Східної Півкулі, залишивши Західну без обмежень; 3. встановив приорітет для кваліфікованих робітників, родичів громадян США і постійних жителів-іноземців; 4. зробив суворішими процедурні норми безпеки і перевірки.

Закон Про Полегшення Біженцям 1953 р. , після вигасання Закону Про Переміщених Осіб 1948 р., став другим законом про переселення біженців і підняв квоту до понад 200 тис. біженців.

     Закон Гарта-Селлера (1965 р.) відмінив квотну систему, але залишив кількісні обмеження- 170 тис. - для Півкулі, 20 тис. - як межа для окремої країни, і - 7-ми категорійну систему переваг: близькі родичі громадян США і постійниi жителів-іноземці, тi, хто мав необхідні навички, які були надзвичайно потрібні країні, і- біженці- для Східної Півкулі, і- 120 тис. як межа для Західної Півкулі.

1978 р., межі для обидвох півкуль були об'єднані у межову кількість - 290 тис.

1980 р., межа іміграції знизилася до 270 тис. осіб.

  Закон про Імiграційну Реформу і Контроль 1986 р. (ЗІРК) стався спробою реформування законодавства: 1. він легалізував іноземців, які незаконно проживали у США з 1 січня 1982 р; 2. запровадив санкції, які забороняли наймати чи рекомендувати за плату іноземців, які не мали право на працю у США; 3. створив нову класифікацію для сільськогосподарських робітників і забезпечив легалізацію певним категоріям таких працівників;

4. дозволив безвізовий в'їзд певним категоріям не-імігрантів.

1989 р. приніс цікаву новину нелегалізованим імігрантам, які працювали у США як зареєстровані мед-сестри/-брати: їхній тимчасовий статус перевели у постійний- вони повинні були проживати 3 роки у країні і відповідати встановленим нормам сертифікації.

У 1990 р., комплексна іміграційна система: 1. збільшила загальну іміграцію до 675 тис., 2. встановила окремі категорії для спонсорованих сім'ями, які мали гарантовану працю, і іміграрнтам різноманітних культур; 3. перевірила підстави виключення і дептортації, y тому числі політичні і ідеологічні; 4. надала право Головним Прокурорам надавати тимчасовий статус охорони народженим у США, які не мали докуменатів.

1996 р. Зпроваджено Закон Про Реформу Нелегальної Іміграції і Відповідальність Імігранта (РНІВІ)- за ініціативою Президента Клінтона і Конгресу було перевірено питання легальної і нелегальної іміграції.

  1998 р., Президент Б.Клінтон підписав закон Про Регулювання з Питань Нікараґуа і Центральної Америки (НАКАРА), який надавав певним нікараґуанцям, кубинцям, сальвадорійцям, ґватемальцям, національностям з колишнього Совєтського блоку і їхнім дітям статусу постійного проживання "зеленої картки".

2000 рік ознааменувався Зaконом про амністію гаїтянцям, дозволом відновлення статусу Н-1В.

У 2002 р., був створений Департамент Внутрішньої Безпеки. Усі рішення про іміграцію приймалися  ДВБ.

У 2004 р., запроваджено нові санкції за порушення трансферної внутрі-компанійної візи Л-1 , а також додали ще 20 тис. місць Н-1В для студентів-іноземців, які отримали ступені маґістрів у США.

2005 р., було встановлено федеральні стандарти ідентифікаційних документів/ документів підтвердження особистості.

2006 р. - Закон Про Безпечний Кордон дозволив спорудження кордонної огорожі вздовж американсько-мексиканського кордону.

(за матеріалами Федерації Американської Іміграційної Реформи)

1943 р., законодавство підтримало ввіз сільсько-господарських робітників з Північної, Південної і Центральної Америки (Програма "брасеро"/чорноробочих).  Закони по виключенні китайців були скасовані.

1946 р.- спрощені процедури іміграції дружин-іноземок, наречених, чоловіків і дітей персоналу військових сил США.

  У 1948 р., було прийняте законодавство щодо осіб, які тікали від переслідування. Це дозволяло 205 тис. біженців в'їхати до США впродовж двох років. Пізніше, ця цифра збільшилася до 415 тис. осіб.

Американська служба Забезпечення Дотримання Законності  Іміграції і Митниці (ІСЕ) займається контролем за законністю іміграції, розслідуванням нелегального пересування людей і товарів та запобіганням тероризму.

Нещодавні нашумілі протести щодо роз'єднання малолітніх дітей від батьків-нелегалів розворушили усю політичну еліту. Відбулися відвідини-перевірки у притулках для таких дітей. Як повідомляло чикагівське радіо, у Чікаго, таких дітей тільки 66. Їх було обіцяно відправити до рідних через 5 днів, якщо їм до 5 років. Сенатор від штату Ілінойс на “ютюб” (youtube) заявив, що такі діти знаходяться у добрих умовах.

    Цікаві  зауваження з цього приводу "нешнелрів'ю.ком": 1. роз'єднані сім'ї можуть бути швидко об'єднані, але народні захисники не хочуть цього, бо бажають, щоб імігранти залишилися у США (все залежить від мотивів мігранта) [можна зрозуміти побоювання нелегалів, якщо їх удома переслідували і якщо їм погрожували]; 2. для того, щоб боротися з переслідуванням, не обов'язково в'їжджати у США нелегально: є законні шляхи подання скарги, по-перше, у тих країнах, де вони почувають себе безпечно, наприклад, у країнах, через які вони проїжджають, щоб потрапити до США; якщо ж їм справді грозять усюди, окрім США, вони повинні подати скаргу у порту в'їзду, а не в'їжджати у США нелегально;

3. звичайно, є моральна відповідальність за розз'єднання сімей, але за даних законів і з даними ресурсами, не можна чинити інакше, бо тоді нелегальні імігранти і далі будуть привозити дітей із собою; 4. багато імігрантів є економічними, і вони привозять із собою дітей, вірячи, що ця обставина заставить власті їх скоріше випустити з ув'язнення; 5. часто, батьки довіряють своїх дітей контрабандистам за певні послуги чи за прибуток; 6. якщо хтось уже проживає нелегально, то безпечніше залишити дітей з якимось родичом і висилати гроші додому; 7. змінити стан справ може Конґрес: треба переглянути Угоду Флорес і надати більше коштів для сімейних притулків на кордоні.

  Автор статті Річ Лаурі однак дивиться на речі песимістично, мало вірячи у те, що щось зміниться найближчим часом.

(із англо-мовних джерел)