Хюндай

Ой стоїть у чистім полі шіді-ріді-дай,
Не тополя, не береза. Правильно – хюндай,
Хоч не знають наші люди цю корейську мову,
Але з кожного вагону лине схоже слово.

Трясця най,
Цей хюндай.

Запрягли тягнути потяг шіді-ріді-дана,
Дві коняки і козу фермера Степана,
Пасажири поділились – ти тягни, ти пхай,
Заволав Степане гордо: «Вйо! Рушай хюндай!!»

Вйо давай,
Рушай хюндай.

Хтось штовхає, хтось там тягне шіді-ріді-дай,
Ми ж не горді, працьовиті, дбаєм рідний край,
А які у нас пісні – просто очманіти,
Ось послухайте, шановні… Тихо – поряд діти…

Мовчки пхай,
Цей хюндай.

Кажуть в першому вагоні, шіді-ріді-дана,
Мера вже собі обрали, честь йому і шана,
За реформи взявся жваво, що він, не мужик?
Той хто всьоме тягне потяг – той вже пільговик.

Не чекай.
Обирай.

Тут зявились бог зна звідки, шіді-ріді-дай,
Кандидати, депутати, обл, місто, рай,
Попіаритись на фоні, вестись неформально,
Щоб було все не так сяк, а концептуально.

Та й нехай,
Наливай.

Протягнули кілометр, шіді-ріді-дана,
Доки комусь не припало смикнути стоп-крана,
Прокричав: « Та це ж не потяг, а тягништовхай!
Не в той бік ми з вами сунем клятий цей хюндай!

Розвертай,
Тягништовхай.

І хоч сервіс як в європі, шіді-ріді-дай,
Чисто, сухо і комфортно, пропонують чай,
Та Корея все ж на сході, припиніть дебати,
Відповідно маєм потяг ми до сходу пхати.

Прощавай,
Єврорай.

Пасажири розгубились, шіді-ріді-дана,
Але коні і коза фермера Степана,
Так до заходу рвонули, що не спас стоп-кран,
Чи то коні так схотіли чи то сам Степан.

Гей, давай,
Налягай.

Ой стоїть у чистім полі шіді-ріді-дай,
Не тополя, не береза. Правильно – хюндай,
Не тому що «полетіли» хитромудрі блоки,
А тому що тягнуть його люди в різні боки....

Трясця най,
Їх роздрай.

Мовчки пхай,
Цей хюндай.

Та й нехай,
Наливай.