Останній вечір був незвично тихим...
Останній вечір був незвично тихим. Ущух вогонь і втомлена земля Тепер,здавалось нам, так вільно диха, Й сміються вщент спустошені поля. Ніщо не віщувало того лиха, Що, мов примара, вийшло із пітьми Й немов смертельний безпощадний вихор Ішло вперед – йому зустрілись ми. Я обіцяв вернутися додому, Та обіцянку цю не витримав. Дарма... Моя душа крокує в невідомість, Де вічна втома, холод і зима.
Додав: Miracle_24 (25.06.2014)
| Автор: © Анна Волкова
Розміщено на сторінці : Вірші про військових, армію
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1568 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 3
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.