Життя пливе надій потоком,
Хоч над ним небо не своє.
Чує років відважні кроки.
Тихо міркує, хто іде.
Мріями пам’ять поспішає
До церкви рідної над Сян.
Де вітер молиться, співає...
Де квітом стелиться бур’ян...
Життя говорить змістом сили,
Яку то час розмив в роках.
Душа, в якої вільні крила
Мовчки літає у піснях.
І там над Сяном, рідним Сяном
Є її місце. Там спішить.
Там в кожний вечір, в кожний ранок
Присяде мовчки і терпить.
Душі померлих там зустріне.
Полетить з нами в бувшій вік.
Помолиться і гріх відкине,
Хоч чути буде злиднів крик.
Мудрістю вона зрозуміє.
Недолі, болі, жертви, кров...
Все ж ворожнечі не засіє,
Її висловом є ЛЮБОВ.
Душа лице в Сяну промила.
На Боже виправдання жде.
Віра скріпляє силу в крилах.
Надія в майбуття веде.
У вільний час вона вертає
Під своє небо, тінь Карпат...
Де мощі предків спочивають,
Де спить історії аромат.
16.05.2009р.
| 
у Вас 
0
