Через десятки років, вже будучи в літах,
я йшов стежинкою додому.
Навколо перепілочки співали у житах
і з неба лилося жайворонка соло.
Мліли під сонечком сокирки,
схилялися волошки до самих ніг.
Вузенька стежечка покірно й тихо
привела на батьківський поріг.
Але порога не було, розібрали люди хату.
За двором нема дубів, нема беріз,
які наш батько садив на честь синів і дочок
і стало журно-журно аж до сліз,
який тут райський був куточок.
Не обминула нас сирітська доля,
загинув батько,у той же рік померла мати
і щоб не вмерти з голоду страшного
пішли ми в поле колоски збирати.
Було всього, і лобода, і молоденька кропива.
З листочків липи галети їли кляті.
Якщо ж траплявся черствий окрайчик житняка
то це всерівно, що були на святі.
Всьому виною клята та війна,
але вона не виникає сама собою.
Ллється кров, палають села і міста.
Хто ж розпочина топити щастя в горі?
Та це ж все примхи зажерливих вождів,
бо їм бабла і слави завжди мало.
Простих людей вважають за рабів.
І жить у мирі і любові гірко стало.
Вожді вожді, ви як шакали і вовки
один на одного похожі своєю жадністю і злобою.
Господи! Кого на світ ти сотворив
за образом своїм й подобою.
Сьогодні знову йде війна,
там десь сирітка з сумом дивиться на небо.
Чи хто зігріє душу малюка,
любовю приласка і забере до себе?
Гірка і жахлива правда життя.... та винні не лише вожді, а ще й їхні прислужники-виродки на місцях, що останній вузлик насіння відбирали у дітей і виганяли їх із хати на холод... То ж винні і запопадливі наймити-запроданці.....
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0