Не хочу когось образити цим віршом. Довго думав чи його взагалі друкувати. Дуже багато людей щиро вірили у зміни. Розчарування їх просто неможливо описати. А тут ще я з таким ...........
Ці страшні часи й досі знаходяться в нашій свідомості десь у вакуумі. Ми навмисно женемо від себе думки про них, але вони були. І найбільше постраждали тоді українці, особливо південь та схід. Я писала цей вірш, відштовхуючись від спогадів моїх бабусь, від тієї літератури, яку свого часу давала нам для ознайомлення вчителька з української мови та літератури у школі. Чому й досі ми усе замовчуємо? Чому намагаємося виправдати свою байдужість браком інформації, іншими речами? Не залишайтесь осторонь, українці. Ви повинні пам"ятати уроки своєї історії.
Писала цей вірш на тему повені 2008 року, щоб люди замислились нарешті про те, як вберегтися від неспинної стихії, що треба любити свою землю, піклуватися про неї та робити висновки зі своїх минувших бід. Але, нажаль, повені повторюються. Окрім того, щоб заробляти на цьому зайву копійку, влада нічого не робить. Прикро, що усі терплять та продовжують жити в таких умовах. Можливо, це просто наша лінь-матінка, що не дає нам взятися за роботу і довести усе до ладу?
