Чоловіче,
Хто б що не казав,
Хто б що не робив,
Якщо ти був чесним
І інших любив,
Ти - важливий.
Хай тебе не визнають,
Не люблять,
Не шанують,
Навіть не телефонують,
Не згадують
І не хочуть знати,
Нема чого нарікати:
Якщо совість у тебе чиста,
Ти молишся за людей,
Хоч не маєш палаців
І великих грошей,
Ти- важливий.
Ти- не важливіший, ніж інші,
Але- й не гірший,
Чи ти- вартовий,
Чи просто пишеш вірші,
Навіть, якщо їх ніхто читати не буде,
Навіть, якщо тебе не люблять люди,
Але ти розмовляєш українською мовою,
Хоча б сам до себе,
Ти- важливий,
Тебе треба,
Бо ти укріплюєш дух свободи,
Протистоїш злу й тиранії,
Ти- частка народу,
Ти знаєш і вмієш,
Те, чого не осягнути тисячам,
Навіть, якщо ти не подобаєшся братам,
Ти важливий собою сам.
Якщо ти- вартовий
І вартуєш те, що нікому не потрібне,
Що - не твоє,
Що - неукраїнське,
Все одно, ти- важливий,
Навіть, якщо ти старий і сивий,
Бо ти думаєш українською,
Навіть, якщо й розмовляєш чужинською,
Ти розмотуєш думок клубки,
Ти твориш ідеї людскості,
Ти розпрощуєш нитки
Iсторичної могутності.
Навіть, якщо ти- просто професор
Чи- вчитель і навчаєш неукраїнських дітей,
Ти- важливий в усі літа і весни,
Ти- носій українських ідей.
Ти- важливий,
Коли їси пироги
Чи вареники,
Ковбасу чи сало,
Ти- важливий,
Бо нас- немало,
Ти- важливий,
Коли їси голубці
І ковбасу,
Хрін і часник,
Ти- важливий,
Бо ти звик
Жити за традицією
Країни,
Яка носить ім'я Україна
Й розмовляє мовою санскриту,
Ти- людина пшениці і жита,
Бобу і гречки,
Калинових пісень,
Барвінкових слів.
Ти- важливий,
Бо ти зумів
Зберегти українську душу`.
Українцю, ти важливий,
І тому
Я цей вірш пишу`.
Іван Петришин
|
у Вас 
