Вірш елегія. В ньому не тільки про сім'ю що ігине духовно, е й матеріално у нашому хижому нелюдяному сьогоденні., але багато ще про що. А про наше сьогодення з висот свого більш ніж поважного віку хочу додати. Одні жирують і базікають, інші важко працюють, або потроху канають від хвороб, не маючи грошей не тільки на ліки, але й на увагу ближніх своїх, серед яких мають бути і лікарі, яких на жаль не трапилося мені жодного. вірного клятві Гіпократа. Виключно всі вони цікавляться лише кишенями пацієнтів і витягають з них останні копійки, а потім кидають їх напризволяще. А може це з того, що всі бідують настільки, що єдине бажання в них яке ще залишилось, правдами чи неправдами ухопити шматок, хоч чогось, а потім ласувати ним наодинці. Хочу ще вибачитися, що не можу поки продовжувати свою працю над "Попелюшкою", якій багато віддав чимало не тільки й часу, але й серця. Мені от-от виповниться 74. Родина потерпає від безгрошів'я, а в ній тяжко хворі і моя дочка і дружина, та я і сам після інфаркту тримаюся вже з останніх сил, а їх все менш і менш. Коли б хто зацікавився і надрукував - воно ж непогане, але усі не полюбляють ризикувати. Автор я для видавництв невідомий і нерозкручений. Ось такі мої справи. Ще прошу вибачення за мою слабкість.
Знов і знов заходжу пам’яттю в минулі роки, в роки дитячі, коли треба було вростати в дійсність, яка породжувала нові і нові запитання. В роки, коли жили батьки, коли в хаті була вся наша родина – бабуся, мама, тато, брат і сестри...
