пройшло Різдво, католицьке, над-строге,
і Рік Старий спинився пред порогом-
а далі- зась! Новий вдягає шати,
сліпучо-білі, а Зима не хоче дати
погідних днів: то- вітер, то - дощі,
хтось сьорба борщ, а хтось смакує щі,
хтось слуха музику вночі,
хтось мучиться в безсонні трудно-спиннім,
хтось тішиться, що небо синє,
а хтось кохається у мові,
чи в колядах,
у - когось, раптом, кругла дата,
у когось- із трибуни- річ завзята...
ну, словом- свята, свята, свята-
збирання складників
в крамницях і льохах,
аби тих страв було дванадцять
на усю челядь й на гостей...
а, за вікном, Вітро-Борей
вітає посвистом людей.
Іван Петришин, ПСШІ
Інтернет- не життя,
не твій друг чи сусід,
то- омана зрадлива,
вона - нереальна,
і не завжди там мовить
людина моральна,
і не завжди є відповідь
в ньому нагальна,
бо життя вимагає
все більші картини,
і слова, і чуття-
усе більше людини.
і нeмає часу грати
інтернет-ігри...
ось- солдати.
вони не добігли.
Іван Петришин
Не кляніть ви ніколи дітей.
Не кажіть: « Ти для чого родився».
Слух прекрасний в підступних смертей.
Заберуть... Ну а ти помилився.
Мама доню любила свою
Та завжди говорила крилату:
«Якщо рано народиш –уб'ю
Та під поїзд лише, не до хати»
