Об'єднавши в собі світло(Любов, радість, милосердя та ін.) та темряву( ненависть, агресивність, та ін.), людина, як промінь Духовної Зорі, Монади, прийшла на землю зробити все, щоб перетворити темряву на світло.
африканська зима-
снігу-льоду нема,
як нема і морозу-
лиш- спека,
і немає води,
де б напився лелека-
все- розжарене,
навіть здалека.
але, нині- то свято,
день Мартіна Кінґа-
все - за чесність і рівні права,
і, хоча, у США,
не буя ще трава,
але тепло від людських змагань,
від бажання народної влади,
і від рівності вимог у формі парадів,
і від Прав для братів і сестер...
в когось- зимна зима,
і тепла ще нема,
але в серці- пустельницька спека,
боротьба за оте, що вже є,
те, що щастя і долю дає-
рівновладдя й повага мовчазна,
тут приймають жерця й, навіть, блазня,
бо тут має всяк рівні права,
пада сніг чи буяє трава.
Іван Петришин
Сміємось, наче разом і в радості, і в горі.
Ми є оці народи суцільної землі.
Чи чую я скупе, англійське, тихе "sorry",
Чи раптом від людей російське "извини".
Для чоловіка вік не є уже вважливим,
Бо старість і роки, скупих не виправляють
Та й боягуз, на жаль, не стане вже сміливим
І розуму роки також не добавляють.
Та й сивина , повірте, критеріїв не має.
Чи справжній чоловік ти - не має впливу вік.
Надійним, добродушним і тим, що відчуває
Повірте, буде хлопчик і може бути дід.
Мої це перші кроки та я уже святкую.
Бо завжди ходять поруч печалі і рокИ.
Я твій портрет сьогодні, матусю, намалюю.
Одним торканням пензля і дотиком руки.
Розкинем на долівку, мов райдуг акварелі.
ВізьмЕмо дрібку щастя і лагідність руки.
Тут раптом непомітно зійдуться на дуелі,
Твоя далека юність і старості роки.
Їм було, мабуть, тридцять та це, якщо на двох
Старенькі, що у парку, про них же говорили:
"Щаслива буде пара і збереже хай Бог"
І ще завжди у школі із захватом женили.
Дзвінок останнІх років. Пробив шалений звір.
Уже не так дзвенів, тривоги йшли дівочі.
"Мій таточко воєнний, відправлений в Сибір,
І я поїду з ними. А ти? А ти, мабуть, не хочеш."
