Сміємось, наче разом і в радості, і в горі.
Ми є оці народи суцільної землі.
Чи чую я скупе, англійське, тихе "sorry",
Чи раптом від людей російське "извини".
Для чоловіка вік не є уже вважливим,
Бо старість і роки, скупих не виправляють
Та й боягуз, на жаль, не стане вже сміливим
І розуму роки також не добавляють.
Та й сивина , повірте, критеріїв не має.
Чи справжній чоловік ти - не має впливу вік.
Надійним, добродушним і тим, що відчуває
Повірте, буде хлопчик і може бути дід.
Мої це перші кроки та я уже святкую.
Бо завжди ходять поруч печалі і рокИ.
Я твій портрет сьогодні, матусю, намалюю.
Одним торканням пензля і дотиком руки.
Розкинем на долівку, мов райдуг акварелі.
ВізьмЕмо дрібку щастя і лагідність руки.
Тут раптом непомітно зійдуться на дуелі,
Твоя далека юність і старості роки.
Їм було, мабуть, тридцять та це, якщо на двох
Старенькі, що у парку, про них же говорили:
"Щаслива буде пара і збереже хай Бог"
І ще завжди у школі із захватом женили.
Дзвінок останнІх років. Пробив шалений звір.
Уже не так дзвенів, тривоги йшли дівочі.
"Мій таточко воєнний, відправлений в Сибір,
І я поїду з ними. А ти? А ти, мабуть, не хочеш."
пройшло Різдво, католицьке, над-строге,
і Рік Старий спинився пред порогом-
а далі- зась! Новий вдягає шати,
сліпучо-білі, а Зима не хоче дати
погідних днів: то- вітер, то - дощі,
хтось сьорба борщ, а хтось смакує щі,
хтось слуха музику вночі,
хтось мучиться в безсонні трудно-спиннім,
хтось тішиться, що небо синє,
а хтось кохається у мові,
чи в колядах,
у - когось, раптом, кругла дата,
у когось- із трибуни- річ завзята...
ну, словом- свята, свята, свята-
збирання складників
в крамницях і льохах,
аби тих страв було дванадцять
на усю челядь й на гостей...
а, за вікном, Вітро-Борей
вітає посвистом людей.
Іван Петришин, ПСШІ
