Давайте об’єднаємося, браття Ну доки ж нам блукати в диких хащах? Вже так втомились! Господи, прости. Вкраїно мила, ти ж бо не пропаща, Але ж чому я бачу лиш хрести?..
І чорна тінь блука, мов потороча, В танку жорстокім заздрість вироста… І де життя, що нам Тарас пророчив, Куди й кому несемо ми хреста?..
Важка та ноша: байраки і схили, Слизька дорога – терни, будяки… Ми в Бога долі щедрої просили, І де вона? А дні летять, роки…
Ми – мов глухі, немов оті незрячі, Хоча уже давно і не німі. І душі маєм, і серця гарячі, І намагаємося видибать самі.
Ми ж «самостійні» і нащо нам «браття»? Ми «за бугор» так звикли заглядать, Тепер горить політики багаття, А хтось спішить ще й «дрова підкладать»…
Вкраїно мила, скільки ще бродити По диких хащах дочкам і синам? Пора щасливо і красиво жити Тобі й мені, а не лише «панам».
Ми того варті, чуєте, братове, З колін вставаймо, чуєте чи ні!?? Нам сонце з неба засвітило нове, Тож посміхнемось завтрашній весні!
Відчуймо в собі силу і завзяття, В наших серцях жива нуртує кров! Давайте об’єднаємося, браття, Нехай між нами сіється любов! ***
11 лютого 1942 року в Кривому Розі було розстріляно нацистами одного з провідників націоналістичного підпілля, редактора часопису «Дзвін», полум’яного поета-патріота Михайла Пронченка.
Доля поета, якому судилося пройти крізь табори московського ГУЛАГу й бути розстріляним у нацистському Гестапо, неспростовно засвідчує, яким трагічним був шлях боротьби, обраний справжніми синами поневоленої України, розіп’ятої між нацистською та більшовицькою імперіями зла.
Як і в 30-ті – 40-ві роки минулого сторіччя визвольний дух поезій Михайла Пронченка й сьогодні кличе українців до боротьби.