|
|
В розділі матеріялів: 176
Показано матеріялів: 81-100 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 » |
Катруся Матвійко народилася 31 січня 1989 року в м. Ірпінь Київської області. У 14 років написала свій перший вірш.
Катруся - лауреат літературних конкурсів: "Вірю в майбутнє твоє , Україно" та "Творча молодь Приірпіння".
2006 року вступила до Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова на філологічний факультет. Друкувалася в журналах "Дніпро"(2005 р.), Жінка"(2007 р.), альманаху "Первоцвіт" (2007 р.).
Катерина надіслала свої вірші ще тижня зо два назад. Я, автор сайту, чекав, поки вона зареєструється на сайті, щоб опублікувати твори під її іменем. Та не дочекавшись, публікую під своїм.
|
Вчитель! Скільки сили треба
Вчитель! Скільки сили треба,
Щоб навчити нас усіх,
І терпіння, і бажання,
І надій, і сподівання.
Вчитель наш - найкращий у світі,
Допоможе в хвилину важку,
І нехай тільки посмішки й квіти,
Він знайде на своєму шляху.
Продовжуючи шкільну тематику, ну як
тут не сказати гарних слів, а тим більше поетичних, про вчителів? Тож у
цій рубриці, тим більше до Дня вчителя, який незабаром буде, Ви можете
розміщувати вірші про вчителів.
Запрошую!
|
Правда ж, мамо, я великий?
М.Познанська
Правда ж, мамо, я великий?
Сам взуваю черевики,
Зашнуровую шнурочки,
Сам вбираюся в сорочку,
Сам лице і руки мию,
Сам зачісуватись вмію,
І не плачу я ніколи!...
Скоро вже піду до школи!
|
Перше вересня
Н.Забіла
Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкриті навстіж двері в школі –
Ідуть до школи першачки.
З гілок тополь злітає листя,
Кружляє й падає до ніг.
Уперше діти урочисто
Переступають цей поріг.
Школа, школа. Незабутні і неповернені
миті нашого життя... Ну як тут не віршувати? Тож відкриваю новий розділ
на сайті, присвячений нашій школі. Запрошую Вас, шановні поети,
розмістити тут, у цьому розділі, свої вірші. А поки, так як я не
віршую, то розміщую добурку віршів про школу відомих поетів.
|
Максим Колиба - львівський поет, дописувач багатьох Інет-сайтів.
Вітаємо його і на теренах нашого сайту!
Максим народився 25 березня 1985 року. Голова ГО «Мистецький Український Рух». Видані самвидавом: збірка оповідань «Вічність» (2002), «Запах зливи» (2006), разом з МУРом – альманах «Межі» (2006).
Напрямки творчості – література, фото.
|
Публікую прозовий твір Гуркіної Наталії Анатолівни. 
Свої твори пані Наталя надіслала близько місяця назад. Я через брак часу так і не створив для неї персональну сторінку на головному сайті. Тож поки публікую кілька її творів, щоб вам було цікаво переглянути її майбітню поетичну сторінку.
До Вашої уваги перший її твір, до речі прозовий, який має назву "Ми-жінки!"
|
Рабство. Воно буває різним, але є спільне:
вирватися з нього дуже – дуже важко. Цей вірш є присвятою всім хто повернувся
додому, на Україну.
Я схиляю голову перед Вашою вірою та силою духу.
Ви вдома і це головне!
|
|
Дубовий гай біля лікарні.
Дуби в пожухлому вбранні.
Щоденні роздуми немарні,
дні повносонячні і хмарні,
відлуння міста вдалині –
|
Володимир Олександрович Базилевський народився 14 серпня 1937 року у селищі міського типу Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. У 1962 році закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І.Мечникова. Живе і працює у Києві. Строгим холодом диха рівнина,
осінь круто забрала права.
І ледь чутно бринить павутина,
і безживна сріблиться трава.
|
Володимир Могилюк народився 1957 року у Миколаєві, закінчив десятирічку в селищі Козацькому, що на Херсонщині та Одеський медичний інститут. З 1980 року лікарює в Кіровограді. Нехай у столиці підземка відлунює щемко,
нехай мурашино у клопотах людство снує,
а тут – рустикально сприймаються
строфи Шевченка
і все доокола, куди не поглянеш, – твоє.
|
|
Похилі собори та сльози бідацькі, –
життя провінційне – авжеж не безе!
Рутинні події жуком колорадським
обсіли пожовклі масиви газет.
|
Віктор Васильович Терен народився 09.07.1941 у селі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. Працював інженером на заводі "Арсенал", редактором у видавництві "Дніпро".
З березня 1998 року - кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 146 Полтавської області. Стікав по краплі з мокрих коров'ячих губ,
Розмочував глину на ластів'ячі гнізда,
Купав коней,
Давав притулок усякій рибі,
ракові-неборакові та жукам-водолюбам...
|
Володимир Могилюк народився 1957 року у Миколаєві, закінчив десятирічку в селищі Козацькому, що на Херсонщині та Одеський медичний інститут. З 1980 року лікарює в Кіровограді. У цьому світі, де кінця не видно
строкатим ордам примайданних ревищ,
єдине тішить, що погідно квітне
і не тьмяніє сонце Кобзареве!
| сторінка: Поети
| АВТОР ТВОРУ:
Могилюк
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
virchi
|
Дата: 13.07.2007
|
|
|
Ми звідтіля, де течія дніпрова
ще прибережний розмиває кряж,
ми з тих країв, де цокали підкови
чумацьких коней шляхом на Сиваш.
Ми там зросли, де жайвори щомиті
над степом напинають сонця стяг,
де степ – вінець колосся і блакиті, –
прадавній свідок батьківських звитяг.
Ми з тих країв, де пам'ять історична
лиш підсвідома та архівна річ...
| сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Могилюк
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
virchi
|
Дата: 13.07.2007
|
|
|
Я тебе ношу, як здивування,
Завмираю з дива весь свій вік.
Юних вишень біле дівування,
Стигле сонце, як гарячий віск.
|
|
Колись давно-давно у цім саду
Поміж дерев ходила мати.
Тепер оті сліди не віднайду,
Де новим травам відцвітати.
Ще тішить яблуками давній сад
І пташкам пісеньку заводить.
А на душі у мене листопад,
Бо рідна ненька тут не ходить.
|
|
Жінки старіють так раптово –
Мов ніч на місто опада...
Душа така ще світанкова,
Така ще мрія молода
|
Вмирають поети,
Лишаються вдови,
Втікають Пегаси –
Порожнє сідло.
Лишають на щастя
Маленьку підкову,
Немов недописану
Літеру «О»... Лишаються вдови
Між холоду літер,
Скупих телеграм
І пекучих безсонь.
Кружля над судьбою
Самотності вітер,
Навік погасивши
Живильний вогонь.
| сторінка: Поети
| АВТОР ТВОРУ:
Матушек
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
virchi
|
Дата: 13.07.2007
|
|
|
Все минає, бо, як не ростем,
Лиш відлуння в полі залишаєм...
Літо ж пам'ятають не дощем,
Літо ж пам'ятають – урожаєм...
|
|
Це теж – Дніпро.
У склянці чаю
Його розхитує рука.
Це теж – Дніпро.
Без крику чайок
У форму втілена ріка...
... Ну як же так?
Я ж добре знаю,
Що ти ось поряд хлюпотиш?
А я до тебе – не встигаю,
Беру тебе по склянці лиш.
|
|
|
