мешкаючи сам, хто дивиться у дзеркало?
я вже забув, як змодельоване моє обличчя.
а, зараз, дивлюся y криницю: це - знак,
що я себе впізнав на половину-
невже це я?
Ліси Явожна. Дикі ліси, зарослі хащами, з яких вихиляється, ще зеленолиста ліщина і вітає тих, як нині обрали цю дорогу. Так є нині. Лісова дорога, а точніше кажучи, це широка стежина поміж соснами і всілякого роду само рослими деревами і хащами. Тою дорогою ми нині прямуємо до поставленого у лісі пам’ятника жертвам концтабору Явожно, в якому знущалися люди над людьми тому, бо були іншої нації, іншого віросповідання. Нині ідуть батьки з дітьми. Ідуть дідусі і бабусі.
Чужим став, чужим… Щось не склалось.
Мій мозок рве біль почуттів.
Як добре все в нас починалось,
Щасливі були… Чи здавалось?
Чи може хтось порчу навів?
Тата немає між живими. Слова їх - вишиті килими. Вони живі в моїй уяві і душі. Я згадую татову осінь І зерно з їхнього колосся, І правди їх, які мені весь час святі.