СНІД, наркоманія - ніби чорна ядовита хмара охоплює землю. І вона навколо нас, вона оточує нас, поглинає. Як бути тим, хто ростив і плекав своїх дітей, немов ті прекрасні квіти, тим, хто свою душу, серце, здоров"я поклав у майбутнє, якого, як часто трапляєтся, може й не стати... раптово, безповоротньо настає безвихідь. Мене, як мати поки що малих діточок, дуже турбує, в якому суспільстві вони ростимуть завтра, де опиняться, у доброму чи поганому товаристві. Адже ступити на цю криву стежку так легко, а ось повертаються з неї до нормального життя одиниці. Цей вірш я присвятила матерям, яких, як не прикро, з кожним роком все більшає, тим, які не змогли врятувати своїх дітей. Він написаний у ритмі колискової пісні, ніби того мотиву, яким співала мати своєму маленькому синові.
Наближається час розставання, По щоці покотилась сльоза. До побачення, мила, кохана, Вдалині вже відчутна гроза. Я не стану ховатись за спини, Моє місце між славних братів. Нас на подвиги зве Україна, Слава зве бойових куренів...
