Написаний у буремні 90-і вірш, гадаю, не втратив актуальності і у наш час. Бо дуже вже часто стикаємось із таким ганебним явищем, як суіцид. І тоді єдина сусідка для людини - це її смерть.
Коли у спільноті, тоді хоч і не завжди зручно, але звично, і тому спокійно. Коли ж людина відокрмлена від усіх, вона потерпає від самотності і від невпевненості вирішити самій усі проблеми, які раніше вирішувалися спільно. Але й тут не треба впадати у відчай. Завжди буде весна, і окремі маленькі струмочки об'єднаються в одному ставі.
