Йдеться про кричущий випадок, який трапився на одній із слабко освітлених у темний час вулиць одного з населених пунктів держави, коли чемний, порядний і майже зовсім тверезий молодий чоловік з числа тих, кого з незрозумілих причин дехто з малосвідомих співгромадян називає гопниками (гопами), піддався зухвалому нападу з боку малолітньої школярки, яку, либонь, люблячий садюга-татусь навчив колись кільком прийомам самооборони. Як молодий чоловік не боронився, сили, нажаль, виявилися не рівними, оскільки того разу він, мабуть, переоцінивши власні сили, був сам-один, а не в компанії, як це часто буває, п'ятьох і більше таких же чемних, порядних і майже зовсім тверезих молодих людей, які зазвичай тільки тим і займаються, що бороняться від поодиноких зухвалих малолітніх школярок, особливо на слабко освітлених у темний час вулицях.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Володимир Книр
Написаний у буремні 90-і вірш, гадаю, не втратив актуальності і у наш час. Бо дуже вже часто стикаємось із таким ганебним явищем, як суіцид. І тоді єдина сусідка для людини - це її смерть.
Коли у спільноті, тоді хоч і не завжди зручно, але звично, і тому спокійно. Коли ж людина відокрмлена від усіх, вона потерпає від самотності і від невпевненості вирішити самій усі проблеми, які раніше вирішувалися спільно. Але й тут не треба впадати у відчай. Завжди буде весна, і окремі маленькі струмочки об'єднаються в одному ставі.
