Простіть друзі, що не зараз На ваше слово, слово дав. Я довго думав, було, й марив, Аж сів і словом заспівав Про своє й наше я, в чужині... Про надбаний багаж років. Про наше вчора, завтра, нині...
Якщо їхати від Сянока, то село Улюч розташоване між Сяном з лівого боку, та горами Сторожиска, Дівина і Дубник - з правого. 11 і 12 червня, тобто у суботу і неділю опісля свята Вознесіння Христового, черговий раз було відзначено сумну подію, а саме – 70 років, коли польське військо разом з бандами з околишніх сіл у 1946 році спалило Улюч – велике українське село, село моїх предків а також і МОЄ РІДНЕ СЕЛО, хоч я народився, коли в селі не було вже хат, а вітер розкидав по усій околиці попіл чудового українського села. На той день, як щороку, вже у 27 раз з’їхалися УЛЮЧАНИ , їх нащадки, а також сусіди з околишніх сіл і містечок, щоб відзначити цю сумну подію. І як кожного року, всі ми зійшлися на дорозі, від якої веде нині стежина, заросла з обох сторін бур’янами і хащами, з поміж яких дивились на нас спрямовані до сонця і світла сади, саджені нашими батьками або й дідами в мирні часи. Так, то тут колись було теж село, гарне село Грушівка.
