Володимир Олександрович Базилевський народився 14 серпня 1937 року у селищі міського типу Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. У 1962 році закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І.Мечникова. Живе і працює у Києві.
Строгим холодом диха рівнина, осінь круто забрала права. І ледь чутно бринить павутина, і безживна сріблиться трава.
Володимир Могилюк народився 1957 року у Миколаєві, закінчив десятирічку в селищі Козацькому, що на Херсонщині та Одеський медичний інститут. З 1980 року лікарює в Кіровограді.
Нехай у столиці підземка відлунює щемко, нехай мурашино у клопотах людство снує, а тут – рустикально сприймаються строфи Шевченка і все доокола, куди не поглянеш, – твоє.
Віктор Васильович Терен народився 09.07.1941 у селі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. Працював інженером на заводі "Арсенал", редактором у видавництві "Дніпро". З березня 1998 року - кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 146 Полтавської області.
Стікав по краплі з мокрих коров'ячих губ, Розмочував глину на ластів'ячі гнізда, Купав коней, Давав притулок усякій рибі, ракові-неборакові та жукам-водолюбам...
Ми звідтіля, де течія дніпрова ще прибережний розмиває кряж, ми з тих країв, де цокали підкови чумацьких коней шляхом на Сиваш. Ми там зросли, де жайвори щомиті над степом напинають сонця стяг, де степ – вінець колосся і блакиті, – прадавній свідок батьківських звитяг. Ми з тих країв, де пам'ять історична лиш підсвідома та архівна річ...
Колись давно-давно у цім саду Поміж дерев ходила мати. Тепер оті сліди не віднайду, Де новим травам відцвітати. Ще тішить яблуками давній сад І пташкам пісеньку заводить. А на душі у мене листопад, Бо рідна ненька тут не ходить.
Це теж – Дніпро. У склянці чаю Його розхитує рука. Це теж – Дніпро. Без крику чайок У форму втілена ріка... ... Ну як же так? Я ж добре знаю, Що ти ось поряд хлюпотиш? А я до тебе – не встигаю, Беру тебе по склянці лиш.
Лариса Коваль народилася 1945 року в Омську. Нині працює в Запорізькому національному технічному університеті.
Потонули віки у глибинах Дніпра, Залишились, як спогади, скелі. Що співають вони на холодних вітрах, Ці вкарбовані в синь менестрелі? І злітають у небо, прозорі й стрімкі, їх пісні, що віками не стерті. Хилитається тінь, божеволіє Кий, Б'ється дух, що не відає смерті.
Лідія Повх народилася 1961 року в селі Кушниця на Закарпатті. Закінчила Ужгородський національний університет (філологічний факультет). Кандидат педагогічних наук, доцент Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти. Лауреат обласної літературної премії імені Федора Потушняка.
ПОРОГИ
Камені – карпатські сірі плескачі – Не такі уже сірі, Не такі вже й плескаті: Коли присісти – бачиш, Як у них щось виблискує Проти світла опукло (Мабуть їх пам’ять).<*/b>
Христина Керита народилася 1955 року в селі Драгово Хустського району. Закінчила філологічний факультет Ужгородського національного університету. Працювала в газеті «Закарпатська правда», літконсультантом в газеті «Молодь Закарпаття». Нині керівник міського літературного центру, вчителька української мови та літератури.
Щаслива я, Карпати, бо ви є, Бо зупиняєте вітри холодні, Бо сонце із плеча вам устає І падає поволі у долоні. Вслухайтеся у відголос доби, Нехай вовки не виють навіжені, Іще не всі реліктові дуби Злодійчукам улізли до кишені.
Володимир Білозєрський народився, живе і працює у місті Житомир, яке є батьківщиною Корольова і Короленко, Костянтина Роше та Саші Чорного. Міста, де творили Купрін, Шолом Алейкам та Хаім Бялик.
Коли, нарешті, буде мить Ввійти напередодні ранку В легке мереживо світанку, Де поза обрієм мигтить Окута золотом блакить, Жевріє світ фосфоболічний Таємним полум’ям містичнім?
Дмитро Радьков народився 1924 року в селі Новочервоному на Луганщині. 1930 року разом із усією родиною був засланий в Архангельську область. Працювати на лісорозборках довелося йому з дитинства. Учився в різних школах. Перед війною переїхав у Єнакієве.
СТОЮ СЕРЕД ПОЛЯ
Стою серед поля, неначе той витязь. Яку благодать дарував нам Господь! - Як, поле, на тебе мені надивитись? – У відповідь чую: «Частіше приходь!»
Анатолій Шкляр народився 1954 року в Дніпропетровську. Закінчив українське відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного університету. Працював журналістом у багатотиражних газетах, завідуючим редакцією художньої літератури видавництва «Промінь», редактором видавництва «Поліграфіст», співробітником Управління освіти та інформатики при обласній держадміністрації. Пройшов шлях від редактора до директора всеукраїнського держвидавництва «Січ». Лауреат літературної премії імені Олександра Стовби.
Розбився глечик, тьмяні черепки Миттєво розлетілись по бруківці. І я дивлюсь, немов через віки, Куди потраплять глиняні мандрівці. Хоч як не склеюй долю день по дню, Збагнути глину – сподівання марні… Народжений з рухомого вогню Цей глечик із козацької гончарні.
Віталій Старченко народився 1947 року в Дніпропетровську.
БАБАЙКІВСЬКА КРИНИЦЯ
Колодязь – дзвін. Пливуть у дзвоні хмари. Гукнеш – здається відгукнувся Бог. А може, голоси, що вкрали їх татари За невідплатний український борг Богам та бабаям за наші зради й чвари, Якраз на гребенях примхливих перемог… Криниця – чара. Соборний образ чари, З якої спраглих пригощає Бог Ефіром неба… Ґречно журавель Нам небо подає в прим’ятому цебрі – Прозоре, мов барочна акварель.
Станіслав Іванович Бойко, народився 19 липня 1954 року в м. П'ятихатки Дніпропетровської області. За фахом - вчитель біології та хімії. Складати вірш почав у 2004 році. Лауреат Всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні "Підкова Пегаса-2006"
БЛУКВА
Широке плесо. Степова ріка, Що у народі споконвік зовуть Сурою. Дівчина, мов вербиченька гнучка Стоїть, схиливши коси над водою. Чи то, стомившися від довгої ходи, На самому обриві зупинилась, Чи то злякалась темної води?
Дмитро Пічкур народився в селі Росоховатка Катеринопільського району Черкаської області. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету. Відомий перш за все як публіцист. Проживає у Вінниці.
ВІТЧИЗНА
Наснилася батьківська старенька хата Мені з далеких повоєнних літ. І мати, що чекала з фронту тата І раз у раз виходить до воріт.
