Обізвалася калина:
 - Хай живе моя Вкраїна! –
Підхопили всі завзято:
 - Мир хай буде в кожній хаті! –

Ти навчи мене співати –
Будем разом прославляти,
Через пісню солов’їну,
Бога й нашу Україну.

І що ж ви, браття українці,
Чужих ведете владарів –
Тих Патріархів, що чужинці,
Що вам копають братський рів?

- Я залишений, голодний,
А цей світ такий холодний,
І ніхто мене не любить,
Не годує, не голубить.

 
І дуже швидко дід ізнидів,
І дух свій Господу віддав.
Я не пишу, щоб ненавидів.
Пишу для того, щоб ти знав:
 
В чужого – серце не заплаче.
Ти правди в нього не шукай.
Не будь запроданцем, козаче,
І не продай свій рідний край.

«Слава! Слава Україні!»
Підхопив  хтось: «Навіки!»
Пам’ятаємо донині…
Дехто кажуть: диваки!

І каже: «Праведних нема –
То вигадки і казка,
І Богу вірити – дарма.
В житті – лише поразка».
 
Якщо ж додати частку «не»,
То маєш вже: неправда.
Комусь здається: незначне,
Та тягнеться віддавна.

І як же цю красу назвати?  –
Імен не знаю їх.
Спасибі, – хочеться  сказати
Творцю за нас усіх.

Не прийде через майдани
Ні щастя, ні воля,
А нові й нові кайдани!
Без Бога – недоля!

Щоб заграли загуділи
На всю Україну!
Всі ми дружно разом встали
За Матір Єдину.