Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині, хоча там була трохи інша ситуація. Геббельс відп
В сторінці наведені: мій триптих, присвячений Є. Плужнику, та теж мої переклади кількох його творів поруч із оригиналами. Євген Плужник вартий найбільшої уваги, як неперевершений майстер малої форми, хоча в його доробці є і дві поеми, інтерес до яких не вгас до нашого часу. Іноді у критиці Є. Плужника порівнювали з самим Рільке. Захворівши на відкриту форму сухот у віці 25-ти років, поет дивом залишився живим і подарував читачам багато яскравих талановитих творів. Та сталінський режим, безпідставно заарештувавши його, знов повернув його до сухот, від яких він і помер на Соловках, у лютому 1936 року. Як вказують біографи поета, йому ще поталанило померти природньою смерті, бо живих було вивезено до відкритого моря та розстріляно. Умовна могила поета У Києві.
На прадавніх стежках і теренах, Бачу правди Твоєї сліди, У книжках, і пророчих катренах, Де черпали їх наші діди. Де росли від природи народи, У надіях на краще життя... [/size]
Нас тільки рух рятує від поразок! Томи "елегій”, друже мій, – сміття: лиш він – натхнення, прагнення подразник і сенс життя. Чуттям небес набухли пружно вени... На множину розбилась однина... Дивись, ізнов червоний кінь Гогена збіг з полотна. Він – ще не раб: розбурханий, ігривий! Туди, де сонце тоне в ковилах, лечу на нім, тримаючись за гриву. І без сідла! У синю даль, у теплий росний квітень, у мрії, у пісні – од бід і тавр! Я – не людина, він – не кінь: ми – вітер, стрімкий кентавр. Пульсує світ – гудуть сердець тамтами. Вмира в мені зачерствілий "естет”: я відчуваю твердо копитами цілинний степ. Знов у якомусь вимірі "четвертім” струмую чистим вільним, як вода! Мені пилком безсмертника безсмертя на обгорілі вії осіда. Мовчать набридлі сурми і куранти. Ледь зблисне мить – злітаю враз у ній! Пригадую дитинства "есперанто” і розумію птиць і плазунів. Минаю села й звурджені міста я, воюють де "палаци й халабуди”... Вже ні добра, ні зла не пам’ятаю, бо чую лише гасло: "Далі буде...” Не визнаю... не визнаєм ще пута – я + мій кінь. І хочемо (і хочу!) далі бути повік-віків!
Вірші/статті
