7 липня, я завжди згадую випадок , який трапився у мене на уроці в шостому класі.
Тема уроку була «Розмноження і розвиток щитника чоловічого (папороті Ліннея)».
Квіти, квіти… Вони у мене скрізь: на підвіконнях, на підлозі, на столах, на поличках. Уявити своє життя без них неможливо. Квіти не тільки прикрашають приміщення, але й очищують повітря, благотворно впливають на здоров’я і… є джерелом для спогадів.
З вікна тролейбуса вона побачила море. Наразі воно було спокійним. Небо синє-синє і на ньому — жодної хмарини. Марися не вперше приїжджає сюди і все одно радіє морю, наче маленька дівчинка.
До зупинки залишається зовсім мало. А там по стежинці спуститися донизу найкоротшим шляхом і вона буде у Гурзуфі.
Збиралася їхати з чоловіком, та щось не склалося. Терміново викликали на роботу.
Цей жалюгідний пам`ятник, на якому немає жодного слова про те, що під ним лежать остерські євреї, було абияк зроблено за наказом Чернігівського обкому КПУ. А обком отримав "указівку" з Києва, який, в свою чергу, дослухався депеші з Москви. В середині 70-х під тиском міжнародної громадськості в СРСР ЗМУШЕНІ були хоч якось увічнити пам`ять мільйонів євреїв-жертв Голокосту. У той період суворо заборонялося говорити про те, що в братських могилах, розсіяних по населених пунктах європейської частини СРСР, що знаходилася в роки Другої світової війни під окупацією гітлерівців, лежать, головним чином, євреї. Говорили про "радянських громадян" або ж (дуже рідко) про "осіб єврейського походження". До цього, навіть над місцем наймасовішого знищення євреїв в роки Другої світової - київським Бабиним Яром не було ніякого монументу, але було сміттєзвалище: https://docplayer.ru/61494288-Snova-ehom-otzyvaetsya-v-pamyati-babiy-yar-nekotorye-maloizvestnye-materialy-po-istorii-babego-yara.html
