Цей стародавній вірш був написаний мною від розпачу, котрий відчували тоді усі українські демократи, бо надії на те, що Україна, після перших вільних та багатопартійних виборів до Верховної Ради, піде шляхом сусідніх Польщі та Прибалтики - геть від Москви, рухнули. В сесійній залі Верховної Ради того часу депутати з патріотичними поглядами становили всього 25% від усього складу, а все інше займали комуністи. Мрія на швидкий шлях України до дійсної незалежності від імперської Росії була розбита гіркою реальністю - українці не спромоглися в той час привести до влади проукраїнські сили, віддавши однозначну перевагу компартійній сволоті! І найбільш гірким було те, що, як не дивно, але якихось відвертих порушень на тих виборах не було і народ України здійснив свій вибір вільно та свідомо.
З тих пір витекло страшенно багато води у сивім Дніпрі, але на київських пагорбах сьогодні, як і в ті далекі часи, знову панує сум. Пані та панове, історія має всіх нас чомусь вчити! Саме для цього я і видрукував в Інтернеті(до речі, вперше) цей вірш.
сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Борис Костинський