|
|
|
Коли у спільноті, тоді хоч і не завжди зручно, але звично, і тому спокійно. Коли ж людина відокрмлена від усіх, вона потерпає від самотності і від невпевненості вирішити самій усі проблеми, які раніше вирішувалися спільно. Але й тут не треба впадати у відчай. Завжди буде весна, і окремі маленькі струмочки об'єднаються в одному ставі.
|
|
Ми увесь час від чогось намогаємось втекти, та кінець кінцем воно завжди наздогоняє нас. Та всеж надії ніколи не треба втрачати, бо саме надія здатни здолати все.
|
|
Така собі фатазія, та мабуть вже дуже сумна. Так склалося.
|
|
Присвячено всім тим, кому є що сказати людям...
|
|
Чи з індивідів станемо людьми?
Бо від тварин у нас свинцеві двері.
|
|
Текст цієї пісні було написано, коли я почув пісню про Хрещатик. Я харків'янин і моя пісня про Сумську. На ній дійсно вродливих жінок дуже багато, і пісню присвячено саме їм.
|
|
Цей вірш про втрачене коріння, якого, на жаль, вже не поновиш. А без нього так іноді болить.
|
|
Як непомітно час змінює все: нас, наші почуття, мрії, бажання, цілі і саму суть життя. Ріка життя непомітно мілішає, гомін стрімкої течії перетворюється в шепіт, який іноді неможливо розібрати. Серце ще вміє помічати красу, радіти приємним несподіванкам, сумувати, кохати, чогось чекати і за чимсь шкодувати. Але...Це все не таке яскраве, яким було ще вчора. Ми все менше розуміємо нову музику, поезію, фільми. Нам усе частіше здається, що в нашому минулому все було цікавішим, кращим, достойнішим, щирішим. Навіть в цукерках, морозиві чи газованій воді ми хочемо знайти запах і смак далекого дитинства. Час веде нас життям. У кожного свій відрізок часу. Ми його викори-стовуємо по-різному: одному здається, що часу вистачить на все - на помилки і їх виправлення, на кохання і розлуки, на щастя і біль. І - помиляється. Іншому здається, що він нічого не встигне і його час раптово обірветься, як тоненька, непомітна ниточка, від тягару надбань і вчинків. І також - помиляється. Ми все життя залежимо від часу: боїмося запізнитися, доганяємо, не встигаємо, губимося в його вирії , помиляємось, намагаємось виправити помилки. І все життя нам хочеться зупинити час хоча б на мить або змінити його траєкторію. Невловимість і безконечність часу - це Вічність. А життя - мить, яку нащадки запам"ятають або забудуть. Та ми цього вже не знатимемо: наше життя не може бути Вічністю.
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
ольга
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Olga2011
|
Дата: 02.05.2012
|
|
|
Це давній мій вірш про рідний мені Слобожанський край. Велика Батьківщина починається з малої. Саме із неї людина, мов із колиски, потрапляє у широкий світ, де і знаходить себе.
|
|
Як добре, коли людина відчуває спорідненність із своїм середовищем, і як погано, коли вона її втрачає. Але, як би не було, та не слід впадати у відчай. У будь якій ситуації залишається надія.
|
|
Багато слів. Ох, як чимало...
Одне - ущент. Таки упало...
Чи мов бокал із кришталю.
Чи як скляний якийсь непотріб.
А дещо... Он повисло. Вкотре.
До серця - інше. Притулю?
| сторінка: Життя...
| АВТОР ТВОРУ:
Марія Берберфіш
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Abigel
|
Дата: 01.05.2012
|
|
| сторінка: Вірш-пісня
| АВТОР ТВОРУ:
Кучерук Віктор
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Did
|
Дата: 30.04.2012
|
|
| сторінка: Життя...
| АВТОР ТВОРУ:
Пшиченко Ірина
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Koshkina
|
Дата: 30.04.2012
|
|
|
Жінки бувають різні. А мені до душі припала саме СВІТАНКОВА. І про неї цей вірш.
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
