Цей віршик взагалі-то не зовсім казка, але творів про тварин я не знайшла, тому викладаю у цю рубрику. В принципі, якщо зважати на те, що події тут вигадані та доволі казкові, то нехай буде казкою. Сюжет - про те, як діти півника лікували. Тому, в кому ще й досі сидить велика чи маленька дитина, бажаю приємного читання.
Цей твір є літературним перекладом вірша одного молодого казахського російськомовного поета Рената Хасіпова. Він, на мою думку, дуже добре відображає внутрішне іство поета та і саме його життя
СНІД, наркоманія - ніби чорна ядовита хмара охоплює землю. І вона навколо нас, вона оточує нас, поглинає. Як бути тим, хто ростив і плекав своїх дітей, немов ті прекрасні квіти, тим, хто свою душу, серце, здоров"я поклав у майбутнє, якого, як часто трапляєтся, може й не стати... раптово, безповоротньо настає безвихідь. Мене, як мати поки що малих діточок, дуже турбує, в якому суспільстві вони ростимуть завтра, де опиняться, у доброму чи поганому товаристві. Адже ступити на цю криву стежку так легко, а ось повертаються з неї до нормального життя одиниці. Цей вірш я присвятила матерям, яких, як не прикро, з кожним роком все більшає, тим, які не змогли врятувати своїх дітей. Він написаний у ритмі колискової пісні, ніби того мотиву, яким співала мати своєму маленькому синові.
