Тісні віконця вгору поплелися,
Дубова лава, кухоль на ослоні.
Навіщо з казки вимріяв колись я
Ці виноградні пальчики солоні...

Навіщо вітер грюкає острожно,
І збиті зорі падають в ожини?
Сумну цю казку я змінить не можу...
В ній Ви давно,
          давно Чужа Дружина...

Як тихо печаль поселяється в серці...
Вітри колошматять
ромашки надій,
Акорд наполоханим
джмеликом б"ється
Об скельця непроханих
холодів.

Несеться табун
жовтим визрілим полем,
і молиться спрагла любові
земля.
Скорботно і моторошно
тополям.
Їм срібло од місяця
скроні встеля.

Якось давним-давно зібралися на хмаринці Янголи і почали розмірковувати. А розмова у них пішла за людей...

У мене є улюблене дерево – дуб. А знаєш чим воно для мене таке цінне? Воно сильне! Але ти не думай що дуб таким народжується, ні. Бачив жолудя? Так ось, коли він потрапляє у землю то весною на поверхню пробивається тоненьке стебельце...

Сьогодні я хочу переповісти тобі історію, яку мені давним-давно розповіла бабуся. Вона про лебедів: гарних, сильних і вірних птахів, які кожної весни повертаються на своє улюблене місце гніздування - озеро...

Дрізд на дереві гніздечко звив,
Зніс яєчка, пташенят привів,
А лисиця лиш дізналася про те,
Вже й прибігла, та хвостом мете:
 
-Гей-но, дрозде, в тебе новий дім?
Рознесу його, й дітей твоїх поїм!
 
Дрізд злякався, й став лису прохать,
Щоб не сміла діточок займать.
-  Лисонько, любесенька, не треба!
Хочеш, нагодую тебе пирогами з медом?
-  Якщо нагодуєш пирогами,
То живіть вже, добре, грець із вами!
....