Наближався Святий Новорічний Вечір – Василя. Хоч цілий день було ясно – сніг блищав на сонці аж очі боліли, але на під вечір насунули снігові хмари і оповили небо. Сонце сховалося і посипав сніжок. По теплих хатах господині готували вечерю, що їм до того, що надворі холодний вітер і паде мокрий лапатий сніг?
Панько, Данько та Яцько – друзі нерозлийвода! А побратала їх недоля, бо «знайся віл з волом, а кінь з конем», як в тій пословиці. І з ким же іншим міг побрататися клишавий Панько, як не з горбатим Даньком, а заїканому Яцьку куди подітися? Прилучився до кумпанії і гайда легінити! Такі собі, як «три царі» з різдвяної колядки. Гуртом собі до церкви, до корчми і до дівок теж, бо гуртом легше й батька бити! Легінять, гуляють, а тут і Різдво недалеко. У коляди збираються, та не будь-як, а задумали переодягнутися на чуфаків – Панько на жида, Данько на чорта, а Яцько на мойму-юлішку.
За вікном падав лапатий-лапатий сніг. Дерева у садку стояли пухнасті,і коли примружити очі, можна було побачити на них дивні казкові квіти, які мінилися у жовтавому світлі вуличних ліхтарів...
На суд анумівців виставляю свою першу прозову казку! Вибачаюся,якщо наробила помилок,дуже вже переживаю чи варто було взагалі це починати! Але з"явилася гарна ідея,яка не вміщалась в невеличкий вірш:) Чекаю на ваші коментарі!
ВОНА СЮДИ ПРИХОДИЛА МАЙЖЕ ЩОДНЯ І СТОЯЛА БІЛЯ ВИСОКОЇ ОГОРОЖІ, ПИЛЬНО ПРИДИВЛЯЮЧИСЬ ДО МАЛЕЧІ, ЩО БАВИЛАСЯ ПІД НАГЛЯДОМ ВИХОВАТЕЛІВ. КОЛИ СЕРЕД ЖВАВОЇ ДІТЛАШНІ ЇЇ ПОГЛЯД ЗНАХОДИВ МАЛЕНЬКУ ДІВЧИНКУ У ЧЕРВОНОМУ БЕРЕТИКУ, СЕРЦЕ РАПТОМ ТОСКНО СТИСКАЛОСЯ І СЛЬОЗИ МИМОВОЛІ НАПЛИВАЛИ НА ОЧІ...
