Берегти свій дім, країну –

Незалежну Україну.

А всіх підлих лицемірів –

Гнати в ліс, як диких звірів!

На зло ворогам і безрідним

Встане Вкраїна з руїни!

І кроком упевненим, гідним,

Розтопче це кодло зміїне.

У морі болота їх душі втопились.

За гріш продались, щоб кров людська лилась.

Поїхав вперше на братську могилу свого діда Дуба Юхима в село Германівка (стара назва Красное 2), на Київщині. Він загинув в 2-й Світовій. Загинув недалеко від дому. Побачив напис прізвища на граніті, перехопило подих, промайнули спогади батька і тітки як і де дід загинув. Він писав листи, а знаходився поруч. Коли німці зруйнували весь Шевченків хутір в Дарниці, дід перед наступом переплив Дніпро, швидкоруч викопав землянку для дружини і чотирьох дітей і повернувся в окоп. Отак! Ні хто не знав де він похований, просто прийшла похоронка "Пропав безвіти". Дійшли чутки, що його пронизала кулеметна черга і він помер на шляху до госпіталю. Та хто знає як там було. Тільки недавно його могилу знайшов по архівах ще один онук, відомий журналіст Сашко Кавуненко, витративши на це більше 30-ти років. От так дивно. Про рідного діда я й написав цей вірш.

Згиньте, чужинці і лицеміри,

Хитрі, підступні, злії вампіри.

Досить, за гроші нас руйнувати,

Бо Україна буде стояти!

Cпам’ятайтесь і не йдіть,

Люди, на майдан,

Щоб нових не було бід,

Проблем і страждань.

Невже це інші, а не ті,

Що Україну обкрадали?

А українській бідноті

За «голос» гривень дарували?

Свої морди наставляють

Без сорому й страху,

І вас, дурнів, загрібають,

І ведуть на плаху.

Слово твердіше, ніж криця.

Не вб’є його ворога меч,

Вража не вдержить темниця.

Рубай же ним впевнено, з плеч