Віє волею
А день опісля ночі пахне долею.
Пахнуть руки твої карабінові димом,
А я ароматом свічника за здоров’я людини,
Що там під кордоном вмивається кров’ю.
Віє літом.
А очі твої туманом серпневим покрито,
Тому що не можеш тепла передати напливами
для неньки, що ласкаво зовеш Україною..
В рихлім Донбасі шляхи в батьківщину закрито.
Віє порохом...
Війною, розпочатою терористом-ворогом..
Тому не чекаю на осінь - золотокосу княгиню,
Щоб не почути слідів ворогів по бадиллю,
що стріляють в мою і в твою сторону.
Віє вірою...
Засну незабаром й прокинуся милою,
Лише не забуду у присмерку з тобою прощання,
Коли ти ішов на війну мовчазним на світанні,
А взір говорив, перемога прийде не силою.
Віє снігом...
Білим, як світлі душі,
Ті, що в АТО загинули..
Давайте об’єднаємося, браття Ну доки ж нам блукати в диких хащах? Вже так втомились! Господи, прости. Вкраїно мила, ти ж бо не пропаща, Але ж чому я бачу лиш хрести?..
І чорна тінь блука, мов потороча, В танку жорстокім заздрість вироста… І де життя, що нам Тарас пророчив, Куди й кому несемо ми хреста?..
Важка та ноша: байраки і схили, Слизька дорога – терни, будяки… Ми в Бога долі щедрої просили, І де вона? А дні летять, роки…
Ми – мов глухі, немов оті незрячі, Хоча уже давно і не німі. І душі маєм, і серця гарячі, І намагаємося видибать самі.
Ми ж «самостійні» і нащо нам «браття»? Ми «за бугор» так звикли заглядать, Тепер горить політики багаття, А хтось спішить ще й «дрова підкладать»…
Вкраїно мила, скільки ще бродити По диких хащах дочкам і синам? Пора щасливо і красиво жити Тобі й мені, а не лише «панам».
Ми того варті, чуєте, братове, З колін вставаймо, чуєте чи ні!?? Нам сонце з неба засвітило нове, Тож посміхнемось завтрашній весні!
Відчуймо в собі силу і завзяття, В наших серцях жива нуртує кров! Давайте об’єднаємося, браття, Нехай між нами сіється любов! ***
