у світі зараз не спокійно народи починають повставать[b] томуще бачуть кривду і брехню.готові проти влади воювать.а щоробити нашим українцям.за ту зарплату не заплатиш навіть газ.цей рік є одинатцятий і дуже був врожайним.а ціни їдуть у гору.каждий день і кажен час.тож зупинися наш шановний призеденти.вже хватить скільки ціни піднімать.такого ж самого як ти ми мали кучму.тепер за нього ніхто не хочеі згадать.сз тобою маєм диктатуру.і сталінізмо.завжди ви раді українців в тюрьми слать.тому що люблять.україну й українську пісню.і нас не зможети ніколи подолать.ви судити по сталінських за конах.і це ми називаєм сталінізм.нас всіх не зможети відправити за грати.бо нас багато.і нам не має мір.не всі у нас продаються за мілени.для декого держава важним є і честь і не здаються вони так як ви б хотіли всіх окупантів з україни треба гнати геть.і вам не стидно що ви наші є сусіди забрали церкви наші і що вам ще відатьдивіться краще за своїм народомпо їм уже також достаточно страдать.
Працюючи в Португалії два роки тому я ознайомився із новою технологією будівництва доріг. Познайомився із керівництвом німецької фірми ,з самим власником ... Миттєво усвідомив ,що у підготовці до Євро -2012- це дарунок долі для України : швидкість ,якість будування ,екологічність ,довготривалість -головні характеристики цього методу будівництва . Отримавши у фірми загальну інформацію про технології вирішив ознайомити АВТОДОР із новинкою ,хоча вже і давньою ( Та власники запевнили ,що з Україною ніколи контактів немали ,бо відкати не знайдуть ,кому дати ) Ви ,мабудь догадалися -дальше мене цей проект нікого з провладних органів не заінтересував ,адже у Нас автобами будують ТУРКИ ...Так документація з ПОДАРУНКОМ лежить у мене на полиці ,а ми ламаємо ноги ,і будемо їх ламати допоки із нас за це ХТОСЬ буде мати ...
Вірш мій не шедевр ,але тема важлива !!! Розвийте такі теми у поезії ,ПАНОВЕ -ПОЕТИ !!!
Цей вірш я присвячую світлій пам’яті Олексія Олексійовича Покамістова- Інженера Крюківського вагонобудівного заводу, репресованого в 1937 році разом з групою працівників і безпідставно звинуваченого у шкідництві. Він єдиний із усіх не визнав себе винним і не оговорив нікого з колег, незважаючи на катування і тиск на сім’ю. Тільки через двадцять років Олексій Покамістов, пройшовши пекло ГУЛАГу, повернувся в Кременчук. Всі інші учасники так званої “шкідницької групи” були розстріляні ще в 1937 р.
Присвячую світлій пам"яті моєї давньої знайомої і старшої подруги, учасниці бойових дій в рядах ОУН УПА, зв"язковій Марії Гращак- Дудкевич ( псевдо- Мрія), та всім жінкам, що віддали свою молодість і життя на полі бою за Волю України.
