Щастя

Яке то щастя

Бути в себе

Де блакить неба

Є куполом

Де тішить пасія

Є колеги

Що коли треба

Стиснуть кулак

Мала дитина

Мамці рідній

Дарує гідність

Без омани

Не на колінах

Бо не бідна

Не знає злидня

Тільки шану

Що за гріх, що за дію вана перед Небом поставила
На кого жеж вона діточок нерозумних зоставила
Хтож їм вибере вуши чи хлібці якогось замісит
Хлопа з місьці хто зрушит чи хто йго потішит

А чи треба було дураку бригадирови гвагати
Щоби баба вагітна бураки до колгоспу йшла трагати
А тепер кай лежит в білім трумні до всього байдужа
Навіть воком не мругне на нездалого мужа

Тихий цвинтар милосердно приймив ї до себе
Потревожені круки високо літали у небі
Бідна тризна і нарід пішов по хатах
Хлоп лишився з бідою як покалічений птах

***

До дня народження Т.Г.Шевченка

Тяжка на нього впала доля
Та нелюдский дістався фатум
Один, як та билина в полі
Він бився в скелю дикого царату
І запалив вогень щоб людям души грів
І сам в тотім вогни згорів
Та в нинішні часи над нами він
Зрить Тризуб а не виродка орла
Він чує дивний, малиновий дзвін
Та тихий шепіт сивого Дніпра
А ми роскидані по всій Землі
Схиляем голови в поклін тобі
І велич визнаєм твою і славу
У молодій, як мріяв ти державі.

***
Так хочеться кричати на весь світ
Про моє щастя світле, безкінечне
Бо залишить цей день – у серці слід
Коли вдягну я сукню підвінечну.
Коханий мій, улюблений герой
Дитячих казок, що намалювала.
Ти лиш скажи і я піду з тобою
Хоч на край світу, я уже пропала…

Думками
В Улючі присів
В осінній ранок
І все бачу
Селом іду
Здається чую
Як кругом мене
Небо плаче
Дощем осіннім
І імлою
В думках іду
В думках стаю
Щоб відпочити
Відпочину
На Дівину
Я зір свій кину
В думках
Осіннє
Раннє

======== >

Минуле спить
Я там летіти хочу
Шепотом мрій
На крилах правд і віри
Осіннім днем
Минати стежки ночі
І знати ціль
Куди йшли богатирі

Я маю те
Що Бог мені дарує
Тішать мене
Всі правди які знаю
В життя іду
Повірте не сумую
Зі мною Бог
Якому довіряю

======== >

чи можна забути те що наше рідне
чи можна забути історію свою
чи можна сказати що я себе гідний
бо чуже кохаю а своє люблю

весь час я шукаю дороги як жити
бо я християнин син рідних церков
з яких я читаю що треба любити
всіх ворогів наших хоч п’ють нашу кров

коли я забуду що я християнин
коли я забуду ким були діди
то діти в майбутнє нести будуть рани
а світ скаже внукам що ви сироти.

Блукала в пiтьмi
Свiт сонця шукала.
Не бачилa прiрви
Та й у неї я впала.
В бездоння печалю,
Скорботи кубло…
О, Свiтло Кохання
В менi що жило!
Чом покинуло мене,
Залишивши нiж,
Наче в цьому е вихiд.
“Мовчи! Тiльки рiж
Свое тiло змертвiле,
що не чуе вже болю.”
Так казало Кохання,
Втекло що наволю.
Солодко промовляло,
В келих сипало труту,
Та й по венах водило
ЛЕЗО ВIЧНОГО СМУТУ.

30.06.03р D/H

Різко коліном

у асфальт розпечений,

тримаючи пальцями

пульс у скронях,

нанизуючи на вії

червоні кола-

очі,

стомились

сонцем.

Густота стає

небезпечною-

1000 промілле,

абсолютна тиша

вивертає легені,

Тепер,

врешті-решт,

навчусь дихати.

То знову було

дежавю.

В Бога буде той багатим

Який зможе дарувати

Добре слово добру раду і любов

Хоч в невіруючих втратить

Перестануть шанувати

Лиш Бог вчує суть його всіх молитов

Хто живе як вчила мати

Щоб не брати а давати

Цю науку все життя нести готов

Хоч будуть з нього сміятись

Може й каміном кидати

Він все те терпіти буде за любов.

02.11.2007р.

Боже дякую тобі
за храм душі
за твердиню надій
за те що ти
світлом моїм
на дорозі
до незбагненої правди
завжди
коли промию очі
в дзеркалі минулого
бачу себе

===========>

Знов горить життєдайний вогонь.

Вибух -- батько світів невгамовних,

що стирає з натруджених скронь

цвіт дрібниць золотих і любовних.

Ще бодай кілька кроків, іще

трохи швидше, влучніше, щоб знову

міг полити гарячим дощем

світ обману й янтарну полову.

Не лякайся, бо лагідна сталь

на руках, чи в сплетіннях -- омана,

що лоскоче зрадливу печаль,

помирати ж ніколи не рано.

Нам надію вогонь дарував.

Знову танець свинцевий кружляє,

щоб Господь знов Петру наказав

пропустить відчайдухів до раю.

Розбиваючись в бризки об лід

нездоланної світобудови,

змиєм кров"ю безвиході слід,

щоб світанок яснішим був знову.

Тисячі ми голів і долонь

склали юних безмежних жертовних.

Й знову бунт -- життєдайний вогонь,

вибух -- батько світів невгамовних.

Все це було і , мабуть, уві сні
Все це для тебе; та минають дні
І вже немає шляху без терні і крові,
Щоб бути із тобою і на волі.
Не хочу я просити чи благати,
Лише скажу: “Залиш відкритими ті грати,
Що влаштував на чатах коло серця.”
Не бійся, - непідкупний голос Долі;
Навколішки не стій –
Там, де немає сенсу, там немає ВОЛІ...

10.04.04.г D/H