Ще змалечку я мріяла побувати у космосі, на якійсь фантастичній планеті.

Одного разу я нарешті наважилась і написала листа найголовнішому Космонавту. Через кілька тижнів мені прийшла відповідь, там було написано: «Люба дівчинко, приїжджай до космодрому, полетиш з нами до планети Вишень — є одне вільне місце».

=======>>

Репродукція, ксерокопія,
Плагіати - діло злодія.
Річ правдива, наче диво.
Слава впаде, ніби злива...
Будь собою!

Ти відчуєш свою волю,
Аромати тої долі
Ти вдихнеш у свої груди.
Свою музу роздобудеш...
Будь собою!

Я зірву із нічної блакиті
Ясне сонячне сяйво - Сіріус,
Щоби твого кохання добитись,
Із богами я силою зміряюсь.

Хай помре переможений ворогом
(Задля тебе на все піду - байдуже!)
Те життя не оціниться дорого,
Як не було кохання в нім райдужне.

Нехай Сіріус поле освітлює,
Поле бою, де ляже один із двох.
Я на бій іду з совістю чистою,
І мій розум іще не всох.

==>=======>>>

Сірістю похмурою занесло блакить.
Хоча йде день - немає світла.
Між зірок світових - це мить,
Для наших душ - це осінь зблідла.

==>=======>>>

Чому мороз по тілу
Від дотику руки?
Чому я захотіла
З тобою на віки
Лишитись поруч?

Чому я забажала,
Щоб наш маленький світ
Ми удвох плекали,
Як яблуневий цвіт
Весна плекає?

Чому це так важливо
Ранковою росою
Не плакати тужливо,
Коли разом з тобою
Піду життям?

Чому мені так треба,
Щоб ти навчивсь кохати?
Чи прошу я для себе?
Мене—вже не багато,
Ми ж—єдине!

Чому, розмовляючи
Вночі з самотою,
Я прошу, зітхаючи,
У Бога про долю
Для двох одну?

Чому тепер тебе молю
На всі мої „чому”, „чому”
Дати відповідь свою:
„А це, серденько, тому,
Що у нас – кохання”.

Відшуміли літні зливи
Дощем теплим, грозовим,
Хоч калюжі-негативи
Відображенням мутним
Ще увагу привертають
Непосидів-школярів...
Вітер думи розганяє
З сивих скронь учителів.
Вересневий дзвін лунає
Над Добросином-селом,
Дзвоник учнів закликає
Сісти за шкільним столом,
Де скарбниця знань дитячих,
Де наук твердий граніт,
Де вогонь сердець гарячий
Й перші сходинки у світ.
Відкриває вона двері
Й просить нас уклінно
Вчитись в благо України
Чесно і сумлінно.

Що з вами сталось, добрі люди,
Скажіть, що діло не моє.
Та тисне біль мене у грудях,
Я знати хочу: правда де?

Невже не стане брат за брата,
Якщо образить хто його,
Чи буде лиш про себе дбати
І боронить своє добро?

А як же батька настанови:
„Будь, сину, чесним, мудрим будь!”
Життєві дані перешкоди,
Щоб ми пізнали людську суть.

Ти все забув і піднімаєш
Тіло вище від душі,
Та все, що ти сьогодні маєш,
Не поцінують на Суді!

Коли родилась надія, більшість спала.

Одиниці Прометеями були.

Шана їм за те, що не боялись

Цю надію, мов вогонь в хату нести.

Повір синку, що вони нині герої,

Бо з надією ішли проти брехні.

Ця надія тоді була їм, як зброя.

Йшли, бо були Бога й правди голодні.

Гімном їхнім було рідне наше слово.

Вишивки були як стяги, хоругви.

Спів, мов вітер по кутах кидав полову.

Ах, які тоді в них були голоси...

Вони йшли не думаючи про медалі.

Кулі ворогів кололи їхню грудь.

Хоч поранені, вогонь той несли далі .

І ти знай про це наш синку. Й не забудь!