|
|
Вчитель! Скільки сили треба
Вчитель! Скільки сили треба,
Щоб навчити нас усіх,
І терпіння, і бажання,
І надій, і сподівання.
Вчитель наш - найкращий у світі,
Допоможе в хвилину важку,
І нехай тільки посмішки й квіти,
Він знайде на своєму шляху.
Продовжуючи шкільну тематику, ну як
тут не сказати гарних слів, а тим більше поетичних, про вчителів? Тож у
цій рубриці, тим більше до Дня вчителя, який незабаром буде, Ви можете
розміщувати вірші про вчителів.
Запрошую!
|
Правда ж, мамо, я великий?
М.Познанська
Правда ж, мамо, я великий?
Сам взуваю черевики,
Зашнуровую шнурочки,
Сам вбираюся в сорочку,
Сам лице і руки мию,
Сам зачісуватись вмію,
І не плачу я ніколи!...
Скоро вже піду до школи!
|
Перше вересня
Н.Забіла
Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкриті навстіж двері в школі –
Ідуть до школи першачки.
З гілок тополь злітає листя,
Кружляє й падає до ніг.
Уперше діти урочисто
Переступають цей поріг.
Школа, школа. Незабутні і неповернені
миті нашого життя... Ну як тут не віршувати? Тож відкриваю новий розділ
на сайті, присвячений нашій школі. Запрошую Вас, шановні поети,
розмістити тут, у цьому розділі, свої вірші. А поки, так як я не
віршую, то розміщую добурку віршів про школу відомих поетів.
|
Навіяно славнозвісною історією про двох закоханих вбивць і музикою
splin_-_bonni_i_klayd_[www_MP3shek_net]
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
Біля виходу очікують валізи...
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
Чому хочеться плакати? Чому хочеться не чекати
вигідного моменту, а просто вилити всі сльози з душі? Звідки вони взялися?
Я не зрадник Великого Бога, я просто його неслухняна
дитина. Я дивлюся на світ нерозвиненими очима і не знаю навіщо. Перейшовши
межу, треба йти до кінця, в інакшому випадку не можна її переходити.
|
|
Твої очі пахнуть зорями,
Що на небі розростаються
І яскраво усміхаються
Кольорами світлозорими...
|
|
Під небом літають ангели,
Із нього падають зорі.
Ми всі колись небом марили,
Закрили нам його гори...
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
Публікую прозовий твір Гуркіної Наталії Анатолівни. 
Свої твори пані Наталя надіслала близько місяця назад. Я через брак часу так і не створив для неї персональну сторінку на головному сайті. Тож поки публікую кілька її творів, щоб вам було цікаво переглянути її майбітню поетичну сторінку.
До Вашої уваги перший її твір, до речі прозовий, який має назву "Ми-жінки!"
|
Рабство. Воно буває різним, але є спільне:
вирватися з нього дуже – дуже важко. Цей вірш є присвятою всім хто повернувся
додому, на Україну.
Я схиляю голову перед Вашою вірою та силою духу.
Ви вдома і це головне!
|
Я не боюся злоби-ненаситниці,
Що наступає на п'яти щораз.
Я не боюся лукавого сита,
Що пересіяти хоче на прах
Всі мої помисли, всі мої думи,
Всі мої кроки, струни і струми...
|
|
"видалено за бажанням автора".
| сторінка: Поети
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Архип
|
Дата: 16.07.2007
|
|
|
Дубовий гай біля лікарні.
Дуби в пожухлому вбранні.
Щоденні роздуми немарні,
дні повносонячні і хмарні,
відлуння міста вдалині –
|
Володимир Олександрович Базилевський народився 14 серпня 1937 року у селищі міського типу Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. У 1962 році закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І.Мечникова. Живе і працює у Києві. Строгим холодом диха рівнина,
осінь круто забрала права.
І ледь чутно бринить павутина,
і безживна сріблиться трава.
|
Володимир Могилюк народився 1957 року у Миколаєві, закінчив десятирічку в селищі Козацькому, що на Херсонщині та Одеський медичний інститут. З 1980 року лікарює в Кіровограді. Нехай у столиці підземка відлунює щемко,
нехай мурашино у клопотах людство снує,
а тут – рустикально сприймаються
строфи Шевченка
і все доокола, куди не поглянеш, – твоє.
|
|
Похилі собори та сльози бідацькі, –
життя провінційне – авжеж не безе!
Рутинні події жуком колорадським
обсіли пожовклі масиви газет.
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
