|
|
Боже дякую тобі
за храм душі
за твердиню надій
за те що ти
світлом моїм
на дорозі
до незбагненої правди
завжди
коли промию очі
в дзеркалі минулого
бачу себе
===========>
|
Знов горить життєдайний вогонь. Вибух -- батько світів невгамовних, що стирає з натруджених скронь цвіт дрібниць золотих і любовних. Ще бодай кілька кроків, іще трохи швидше, влучніше, щоб знову міг полити гарячим дощем світ обману й янтарну полову. Не лякайся, бо лагідна сталь на руках, чи в сплетіннях -- омана, що лоскоче зрадливу печаль, помирати ж ніколи не рано. Нам надію вогонь дарував. Знову танець свинцевий кружляє, щоб Господь знов Петру наказав пропустить відчайдухів до раю. Розбиваючись в бризки об лід нездоланної світобудови, змиєм кров"ю безвиході слід, щоб світанок яснішим був знову. Тисячі ми голів і долонь склали юних безмежних жертовних. Й знову бунт -- життєдайний вогонь, вибух -- батько світів невгамовних.
| сторінка: Анархист
| АВТОР ТВОРУ:
Анархіст
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Анархіст
|
Дата: 23.11.2007
|
|
Памя'ті Голодомору 1932-1933 років.
Написано на основі матеріалів записаних із уст родичів очевидців.
|
Все це було і , мабуть, уві сні
Все це для тебе; та минають дні
І вже немає шляху без терні і крові,
Щоб бути із тобою і на волі.
Не хочу я просити чи благати,
Лише скажу: “Залиш відкритими ті грати,
Що влаштував на чатах коло серця.”
Не бійся, - непідкупний голос Долі;
Навколішки не стій –
Там, де немає сенсу, там немає ВОЛІ...
10.04.04.г D/H
|
 Життя іноді буває таким тяжким, навіть нестерпним... Здається, що вже не можна нічого змінити, але... Проходить час і все стає на свої місця, навіть покращується. Не даремно кажуть, що час лікує.
Так
і в природі: кактус, із гостренькими колючками, що не знаєш із якої
сторони можна до нього доторкнутися.... А він узяв і розцвів! Навіть не
віриться, що такі гарні квітки нам може подарувати невеличка сердита
колюча рослинка. Побачивши це чудо, я подумала: "У житті теж так буває..."
|
|
Вона не вірила в любов.
Жила так як усі...
Переживала щастя й горе знов і знов,
Та дуже рідко чули її сміх.
Ні, не плакала вона,
Лише самотньою була в юрбі,
Але в житті настала новизна
І зник враз її сум і біль.
Вона побачила його...
Розумного, красивого і молодого.
І хоч не розуміла ще всього,
Крім нього не хотіла вже нікого.
Їх погляди зустрілись...
Наче блискавка між ними пролетіла.
Ця мить немовби зупинилась,
А вона десь зникнути хотіла.
Бо він до неї йшов повільно,
Всміхаючись красиво - наче бог.
Можливо, це все навіть дивно,
Та вони залишились удвох.
Разом увечері гуляли,
Милуючись заходом сонця злотого
І довго-довго розмовляли,
Не помічаючи навколо вже нічого.
Для неї це була неначе казка,
Яку читала мама перед сном,
Та скинув він красиву маску
Тоді, коли йшов дощ за її вікном.
Скінчилася любов...
Зостався сум і біль на серці
Вона сама залишилася знов,
Та в серце не закрила дверці.
Час минув, загоїв рани...
Вона живе й чекає майбуття
Тепер вона вже вірить у кохання,
Яке залишиться на все її життя.
|
|
Розміри дають ритм віршу. Тому для милозвуччя бажано дотримуватися певної ритміки, не порушувати її.
Розміри (стопи) є стандартні:
Двоскладові (хорей, ямб)
Трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест)
Умовні позначення:
- - не наголошений, короткий склад
+ - наголошений, довгий склад
Хорей
/ + - / + - / + - / + - – чотиристоповий хорей (у стопі перший склад наголошений, другий – ні). Прослідкуйте:
„Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами,
Чом ви стали на папері
Сумними рядами?”
/ + - / + - / + - / + - /
/ + - / + - / + - /
/ + - / + - / + - / + - /
/ + - / + - / + - /
|
|
Написав, щоб навчитись писати в ритм...
|
|
Заставили на теорі тексту писати міні-твір з використанням сакральної лексики. Навіть самій дивно, що це написала я-для якої релігія становить лише культурно-історичну цінність...
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
Ми летимо, ми
летимо,
Розмахуючи
крилами.
Ще трохи буде – й
згоримо.
Проштрикнутими.
Вилами.
|
Зустріч
Двори
весною цвітом
пишні ,
густа ховає їх листва,
я до кринички біля вишні,
вгамую спрагу із відра.
В відрі старому і в криниці,
в прозорім холоді води,
трудами вітру ,бджіл та птиці,
пливуть пелюстки, дар весни....
|
У рай для душ відкриті двері,
тризуб і стяг упали з рук...
| сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Тичко Олексій
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
45tom
|
Дата: 04.11.2007
|
|
|
Твоя душа мігрувала в інше тіло?
|
 Пролетів вирій пташок, а після нього написався вірш....
Прослухати пісню можете за допомогою плеєру з сайту або завантаживши її за цією ланкою та слухати вже у будь-який зручний час
(Розмір файлу - 3107 Kb) Заспівай, матусю, колискову,
Щоб почути любу пісню знову.
Заспівай так лагідно, тихенько,
Я згадаю, як була маленька. ....
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
